РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ АТУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
2.1. Понятійно - термінологічний апарат
Для позначення всієї сукупності територіальних форм організації державної влади і місцевого самоврядування у суспільній географії, як і у сфері політико-правових дисциплін, використовується поняття державного чи державно-територіального устрою (ДТУ) як системи територіальної організації центральних і місцевих органів державної влади, місцевого самоврядування, а також силових структур держави [176]. До основних класифікаційних ознак моделей територіального устрою держави відносяться: типи (форми) територіального устрою та місцевого управління; рівні територіального управління; статус адміністративно-територіальних одиниць і відповідний йому ступінь автономії органів управління [25, с.32]. Системоутворюючими елементами територіального устрою є структурні центри і одиниці управління, об'єднані зв'язками між суб'єктами владних відносин вищих і нижчих рівнів [140]. Саме за видами взаємостосунків центру з територіями виділяються основні форми територіального устрою: унітарна (проста) і федеративна (складна). Французький вчений Жак Зіллер наряду з традиційними виділяє перехідну форму - "обласні" чи "регіоналізовані" держави, і відносить до них Іспанію та Італію [61]. О.І. Шаблій до такого типу держав відносить також Великобританію, Данію [169].
Територіальні підрозділи держави за повноваженнями, функціями, формами взаємодії з центральною владою поділяються на політико-територіальні, адміністративно-територіальні і муніципально-територіальні (рис. 2.1). При федеративній формі вищі територіальні одиниці являють суб'єкти федерації як автономні політико-територіальні утворення. Основними територіальними підрозділами унітарної держави є адміністративні одиниці, які не виступають державно-політичними суб'єктами і підлягають єдиній системі законодавства, єдиній системі державної адміністрації, єдиній судовій системі. Муніципально-територіальні одиниці створюються територіальними колективами для вирішення питань місцевого значення і визнаються державою шляхом надання їм певного статусу. Крім того, в державі можуть існувати спеціальні територіальні одиниці, які в силу своєї специфічності виходять за межі територіальних одиниць або є наслідком спільності інтересів територіальних одиниць різного виду [144;164]. На рис. 2.1 представлена узагальнена схема головних терміноелементів, що входять до поняття АТУ, характеризують його або тісно із ним взаємопов'язані. З погляду організації публічної влади в територіальному розрізі унітарні держави можна розділити на децентралізовані, відносно децентралізовані і централізовані. У децентралізованих унітарних державах існує інститут місцевого самоврядування на кожному рівні АТУ. Відносно децентралізованими унітарними державами є такі, у яких вищі територіальні одиниці носять головним чином адміністративний характер, а інститут місцевого самоврядування створений лише на первинному рівні. Нарешті, централізовані унітарні держави - це ті, у яких немає місцевої автономії взагалі, а функції влади на місцях здійснюють призначені зверху адміністратори [164].
Таким чином, для позначення просторової організації федеративних держав застосовують поняття політико-адміністративного (політико-територіального), а для унітарних країн чи частин федерації - адміністративно-територіального устрою. Щоб охопити обидві ці типи територіального поділу, естонський дослідник О.Ю. Курс ввів поняття територіальної політико-адміністративної системи (ТПАС) як ієрархічного поєднання політико-територіального поділу з адміністративно-територіальним поділом держави чи її федеральних одиниць [89, с. 96]. Фахівці в галузі права розглядають поняття АТУ як таке, що є складовою поняття державного устрою країни як організації її території та населення і надання їм певного статусу у здійсненні державної влади [176, c.99; 92, c.24]. За С.Є. Саханенко, територіальний устрій чи територіальна організація держави - це система взаємин (компетенція, права, відповідальність) між державою в цілому, тобто центральною владою, і територіальними (адміністративними або політичними) складовими частинами, точніше їх населенням і діючими там органами публічної влади [164, c.72].
Рис. 2.1. Понятійно-термінологічна структура поняття
"адміністративно-територіальний устрій"
Але, як слушно відмічає М.С. Дністрянський, політико-правовий зміст не розкриває географічної сутності процесів формування і функціонування територіальних органів державного управління. Крім власне державно-політичних інституцій в середовище їх діяльності та впливу втягнуті елементи соціальної сфери (населення як споживач адміністративних послуг), систем розселення (населені пункти як політико-адміністративні центри), господарства, виробничої і невиробничої інфраструктури та ін. [40, с.7]. Тому АТУ - це насамперед географічна система, під якою ми розуміємо стійке поєднання елементів територіально-політичного і територіально-соціо-економічного середовищ, які склались в результаті функціонування органів територіального управління і забезпечують основні просторові пропорції життєдіяльності суспільства [39, с. 29].
В загальному розумінні адміністративно-територіальний устрій - (від латинського administration - керівництво, управління і territorium - територія) - це законодавчо закріплена система поділу території держави на окремі частини (краї, області, землі, провінції, штати, департаменти, округи, волості, райони), відповідно до якої твориться система органів державної влади і місцевого самоврядування [26; 40; 42; 145]. АТУ держави зумовлений розмірами, конфігурацією території країни, ступенем її освоєності; особливостями історичного розвитку, розміщенням населення, його національним складом, а також політичними чинниками.
М. С. Дністрянський розглядає систему АТУ як зовнішній