РОЗДІЛ 2
УМОВИ, ОБ’ЄКТИ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Географічне положення об’єктів досліджень, рельєф та кліматичні умови
Стаціонарні мікропольові досліди проводились на Коротичанському дослідному полі
ННЦ Інституту ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н.Соколовського, яке
розташоване на південний захід від м. Харків. Відстань до обласного і районного
центрів (м. Люботин) – 15 км, до найближчої залізничної станції Коротич
становить 2 км. Через територію землекористування проходить асфальтована дорога
Харків-Київ, а також залізні дороги Харків-Полтава-Суми та
Мерефа-Люботин-Золочів.
Клімат Харківської області, згідно класифікації Науково-дослідного
метеорологічного інституту, відноситься до помірно-континентального середньо
зволоженого [144]. Головними показниками є сума температур повітря і опадів за
період від дати переходу середньодобової температури повітря через +10о С,
тобто з періоду початку активного росту сільськогосподарських культур. За
багаторічними даними сума позитивних температур становить 2600-2900оС, а
термін, періоду з температурою вище +10о С в середньому складає 155-165 днів.
Перехід середньодобової температури повітря через +10о С починається в третій
декаді квітня і закінчується в першій декаді жовтня.
Середньорічна кількість опадів складає за багаторічними даними 470 мм на
крайньому південному сході й 550 мм – на північному заході Харківської області
при середній кількості 521 мм. Середня відносна вологість повітря за період
травень –серпень складає відповідно 45; 50; 49; 47 %. Запаси продуктивної
вологи в метровому шарі в квітні складають 137 – 154 мм, в травні 98 –120 мм,
червні 78-82 мм, липні – 75-88 мм і в серпні – 79-90 мм. Загальна сума опадів
за рік і за вегетаційний період не завжди належним чином характеризує
забезпеченість вологою сільськогосподарські культури. Досить нерівномірний їх
розподіл по місяцям року з гостро вираженим дефіцитом при підвищенні
температурі й низькій відносній вологості повітря призводить до суттєвого
недобору врожаю сільськогосподарських культур.
Територія Коротичанського дослідного поля входить до складу центральної
середньозволоженої агрокліматичної зони і характеризується
помірноконтинентальним кліматом з сумою температур за період вище 100 С – 2850.
Цього достатньо для дозрівання головних сільськогосподарських культур. Самий
холодний період року – третя декада січня й перша декада лютого, а самий теплий
– третя декада липня й перша декада серпня. Абсолютний мінімум температури
повітря складає -360 С, а абсолютний максимум +370 С.
Вегетацій період с температурою вище 50 С становить 198 днів, вище 100 С – 165
днів. Повернення холодів (заморозки) спостерігаються в третій декаді травня,
рідше – в першій декаді червня. Перший осінній заморозок можливий в першій
декаді вересня. За середніми багаторічними даними промерзання грунту
спостерігається на глибину 50-70 см, висота снігового покриву 17 см, запас води
в снігові 37 мм. Середня багаторічна сума опадів складає 500-520 мм із літним
максимумом. Значна кількість літніх опадів припадає на зливи. Зливневий
характер опадів ускладнює засвоюваність вологи рослинами і призводить до
розвитку ерозійних процесів. Цьому також сприяє й найбільше по області
коливання глибини снігового покриву в цьому кліматичному районі – від
максимальної глибини 47 см (в порівнянні з 31-40 см по другим районам) до 5
см.
В зимовий період переважають вітри північного напрямку, а в літній – південного
і південно-східного напрямку. Взагалі кліматичні умови сприятливі для
вирощування сільськогосподарських культур.
Рельєф, ґрунтотворні породи та ґрунтовий покрив.
Територія дослідного поля, за даними обстеження лабораторії ґрунтового покриву
ННЦ “ІГА імені О.Н. Соколовського” УААН, розташована в межах древньої долини
річки Уди, займаючи частину корінного плато.
Рельєф східної та західної частини землекористування значно різниться між
собою. Східна частина де розташований дослідний полігон, характеризується
широкохвилястим рельєфом і слабо розчленована балками. Водороздільне плато має
ширину 0,5-2 км. Приводороздільні схили видовжені, шириною 150-400 м., слабо
похилі, і похилі односкатні слабо хвилясті. Прибалочні схили похилі, випуклі,
шириною 150-200 м. Балки широкі (до 400 м.) переважно з випуклими, рідше
ввігнутими схилами і широким дном (20-150 м.). Західна частина характеризується
більш складним рельєфом, з великою кількістю балок, розчленовуючи територію на
цілий ряд міжбалочних водозборів. В межах плато ґрунтові води знаходяться на
глибині 10-20 м. На терасах р. Уди ґрунтові води залягають на глибині 1-3 м.,
місцями виходячи на поверхню. Ґрунтові води мають сульфатне та хлоридне
засолення.
Ґрунтотворними породами являються леси та лесовидні суглинки, на сильно
еродованих ділянках - червонобурі глини і відклади Харківського ярусу. Різні
ґрунтотворні породи, умови рельєфу та зволоження призвели до значної
строкатості ґрунтового покриву господарства, але найбільш поширеними ґрунтами є
чорноземи опідзолені незмиті та слабозмиті. Вони мають гумусово-елювіальний
горизонт до 40-45 см., вміст гумусу 3-4 %, реакція ґрунтового розчину близька
до нейтральної – рН водяне 6.6; сольове – 5.1-5.5; Р2О5 – 13 мг/100 грам; К2О –
10 мг/100 грам ґрунту. Сума поглинутих основ – до 30 мг.екв/100 гр. ґрунту,
механічний склад важко суглинковий, структура орного шару грудкувато-зерниста.
Морфологічний опис генетичних горизонтів чорнозему опідзоленого
важкосуглинкового на лесі використовуваного в мікропольових та модельних
дослідах.
Не 0-34 см Гумусово-ел
- Киев+380960830922