РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИЧНІ Й ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЕТНІЧНОМУ КОНФЛІТКУ
2. 1. Основні чинники виникнення етнічного конфлікту
Перш ніж перейти до розгляду причин і стадій розвитку етнічного конфлікту, слід
розглянути деякі аспекти його аналізу [344, с.22-25]. По-перше, конфлікт
переважно визначається як результат несумісних інтересів зацікавлених акторів,
а інтенсивність конфліктної поведінки і екстенсивність його розмаху залежать
від ступеня несумісності чи виключності їх інтересів, а також політичної
релевантності останніх. Причому ці інтереси можуть бути не лише матеріальними
(територіальними, економічними), а й мати позиційний характер.
Будучи як суб’єктом, так і об’єктом владних структур чи порядків, позиційні
набутки чи втрати можуть бути важливими інтересами самі по собі або у поєднанні
з інтересами матеріального характеру. Хоча існує різниця в цілях і засобах між
позиційними і матеріальними інтересами, проте вони взаємопов’язані, що, в свою
чергу, дає змогу отримати прямий аналітичний доступ до владних структур через
дослідження прагнень до задоволення матеріальних інтересів, утверджуючи в такий
спосіб реалістичний підхід в аналізі.
Такий градуйований і взаємодоповнюючий підхід не лише дає можливість для
кращого «вимірювання» інтересів, їхньої ієрархізації та інструменталізації, а й
відкриває шляхи до стратегій розв’язання конфліктів, які засновані на
збалансованих пакетних угодах, компенсації асиметричних інтересів і поступовому
знаходженні компромісу, включаючи розробку формул загальних інтересів. Крім
того, цей підхід вводить ідею владних структур і вікон можливостей в емпіричний
аналіз конкретних інтересів, тобто дає можливість систематичного узагальнення і
введення більш високих рівнів аналізу. Отже, він є цінним як для детального
емпіричного і систематичного аналізу, так і для політичних рецептів.
По-друге, конфлікт розглядається в об’єктивних і суб’єктивних термінах.
Структурні конфлікти чи конфліктні потенціали є результатом відзначеної вище
різниці інтересів, вони існують об’єктивно, навіть якщо задіяні в ньому актори
про це не підозрюють. Якщо актори усвідомлюють такі об’єктивні конфліктні
потенціали, вони переходять до відкритого протистояння, перетворюючи у такий
спосіб суб’єктивне сприйняття на відкритий конфлікт, який остаточно формується
за рахунок конфліктної поведінки і конфліктного потенціалу. Проведення
розмежування між потенційними і маніфестними конфліктами має аналітичну і
політичну цінність, оскільки дає змогу виявлення можливих конфліктів задовго до
їх виникнення, тобто надає аналізу конфліктів роль раннього політичного
попередження. Воно також підкреслює важливість суб’єктивного чинника, який за
визначенням відкритий для впливу, і дає ясно зрозуміти, що відсутність
конфліктної поведінки чи припинення відкритого конфлікту не обов’язково означає
розв’язання самого конфлікту, відтак піддаючи сумніву традиційні заходи щодо
контролю над конфліктними ситуаціями.
По-третє, аналіз конфлікту неможливо провести без розгляду конфліктної
поведінки. Введення політичних аспектів показує, що відкритий конфлікт виникає
навіть за відсутності значних конфліктних потенціалів, тобто без залучення
конфліктних інтересів. Такий вид конфлікту отримав назву «метаконфлікту», коли
несумісні інтереси розглядаються не лише як «єдина», а як «одна із» причин
конфліктної поведінки. Іншою причиною є поведінкова динаміка, яка ґрунтується
на ланцюгах взаємодії, петлях зворотного зв’язку і процесах ескалації, в яких
поведінкова динаміка панує над моделлю конфлікту, в той час як інтереси, що
лежать в його основі, чи матеріальні цілі конфлікту відіграють підпорядковану
роль чи маргіналізуються у конфліктній динаміці. Залучення поведінкового
аспекту дає можливість подальшої класифікації, диференціації політичних заходів
контролю. Отже, виявлення обсягів і глибини збитків, а також співвідношення
затрат, ризику і виграшу від застосування різних інструментів конфліктної
поведінки стає додатковим кроком при аналізі конфліктів.
По-четверте, аналіз конфлікту повинен доповнюватися аналізом системи. Як
згадувалося вище, актори є не лише суб’єктами конфлікту, а і його об’єктами. Це
означає не лише те, що актор А є об’єктом тому, що актор Б починає
конфліктувати з ним, а й те, що основна модель конфліктної поведінки,
визначення інтересів і прагнень до їх задоволення, а також формування політики
обох акторів значною мірою детерміновані чи перебувають під впливом системи,
частиною якої є даний актор. Отже, деякі системи є більш конфліктогенними
порівняно з іншими завдяки своїм специфічним структурам і поведінковим моделям
акторів, які, в свою чергу, і відображають, і формують ці структури. Врахування
цих структур, моделей і динаміки системи суттєво важливо для розуміння і
розв’язання конфліктів.
Отже, аналітичний підхід означає: якщо аналіз конфлікту спершу зосереджується
на інтересах, сприйнятті, виборі варіантів інструментарію і поведінки акторів,
а потім на системі, в якій діють актори конфлікту, то розв’язання конфлікту
обов’язково повинно бути процесом, спрямованим на вироблення чи функціонування
в рамках існуючої ефективнішої стратегії, яка поступово охоплює всі чотири
фактори поведінки зацікавлених акторів на додаток до системи чи підсистеми, в
якій фактично проходить конфлікт.
Як зазначалося вище, на латентному етапі етнічного конфлікту відсутні істотні
прояви міжетнічної напруженості, що, однак, не повинно вводити дослідників у
оману. Особливої уваги потребує аналіз чинників, пов’язаних з причинами
виникнення конфліктів, щодо яких серед науковців немає одностайності.
М.Браун у своїй книзі «Націоналізм т
- Киев+380960830922