Підвищення економічної стійкості аграрних підприємств

<p>РОЗДІЛ 2<br /> ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНОЇ СТІЙКОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ<br /> <br /> <br /> <br /> 2.1. Трансформаційні організаційно-економічні перетворення в аграрній сфері Дніпропетровської області<br /> <br /> Одним із завдань аграрної реформи, що розпочалася в Україні з січня 1992 р., став розвиток підприємництва, що супроводжувався реформуванням колгоспів і радгоспів і зміною відносин власності.<br /> Реформа започаткувала проведення приватизації, як процесу роздер-жавлення власності на засоби виробництва і передачі її трудовим колективам або окремим особам на основі викупу, оренди або безвідплатно.<br /> Головною метою приватизації було усунення державної монополії у від-носинах власності та формування багатоукладної економіки. Передбачалося, що тим самим будуть створені умови для розвитку виробничої й економічної самостійності товаровиробників, вільної конкуренції між ними.<br /> У країнах з розвиненою ринковою економікою система вільного під-приємництва сформувалася давно. В її основу покладені приватна власність на землю та інші засоби виробництва, свобода вибору партнерів і видів діяльності, особиста вигода кожного з учасників економічних відносин, вільне ціно-утворення на реалізовувану продукцію під впливом попиту і пропозиції, яка захищається державною конкуренцією, суперництво між товаровиробниками (продавцями) і споживачами (покупцями), обмежене втручання держави у спра-ви незалежних підприємців [34].<br /> Всі названі умови функціонування ринкової економіки передбачалося впровадити в АПК України за короткий термін.<br /> Крім того, аграрна реформа передбачала техніко-технологічне переос-нащення виробництва, розвиток кооперації і ринкової інфраструктури. Роз-робники реформи не звернули уваги на застереження теоретиків ринкової еко-номіки, які разом з позитивними її сторонами відзначали і істотні недоліки: по-силення нерівності в суспільстві, економічна нестабільність і пов'язані з нею безробіття, інфляція, зниження життєвого рівня населення, відсутність під-приємницького інтересу до неприбуткових галузей діяльності (освіта, охорона здоров'я тощо), а також збереження природного середовища і деякі інші.<br /> Іншими словами, ринок як економічна система вимагає певного регулю-вання з боку держави, інакше в економіці будь-якої країни можуть бути допу-щені міжгалузеві нерівності, які можуть призвести до соціальної нерівності різ-них верств населення. Пильну увагу проблемі державного регулювання ринко-вої економіки приділяли Дж. М. Кейнс, П. Самуельсон та інші економісти Захо-ду. З українських економістів слід назвати А.П.Гайдуцького , П.М.Макаренка, М.Х.Корецького та багатьох інших [41; 139; 128]. На їх думку, головними зав-даннями держави мають бути заходи щодо скорочення безробіття, підвищення доступності кредиту і стійкості національної валюти, подолання інфляції, а також підтримка міжгалузевої збалансованості виробництва. М.І.Кінтель та економісти-аграрії [39, с. 5-7] в умовах ринку надають особливе значення полі-тиці держрегулювання аграрного сектора економіки будь-якої країни, що пов'я-зано як із специфікою галузі, так і особливим характером дії ринкових сил у цій сфері діяльності. Особливості сільського господарства зумовлені біологічним характером виробництва, тісним зв'язком з природно-кліматичними умовами, тривалістю виробничого циклу, сезонністю проведення польових робіт та інши-ми чинниками.<br /> З названих особливостей галузі випливає і специфіка дії законів ринку в цьому секторі економіки, яка визначається малою еластичністю попиту на про-довольчі товари, сповільненою реакцією на зміни ринкової кон'юнктури, слаб-ким саморегулюванням продовольчого ринку, великою капіталоємністю вироб-ництва, зважаючи на його сезонність, необхідністю постійної підтримки родю-чості землі як національного багатства країни, соціальною значущістю стійкого розвитку сільських територій. Крім того, продукція, яка виробляється в галузі, потребує промислової переробки, перш ніж вона надійде в торговельну мережу, що зумовлює певні економічні відносини сільськогосподарських товарови-робників з підприємствами харчової і переробної промисловості, а також торгівлі.<br /> Сучасне сільське господарство не може ефективно розвиватися і без за-стосування високопродуктивної техніки, засобів хімзахисту рослин, мінераль-них добрив, ветеринарних медикаментів та інших матеріальних ресурсів. Біль-ше того, залежність аграрної сфери від підприємств, що виробляють засоби ви-робництва, постійно зростає. Звідси випливає необхідність налагодження рівно-правних (паритетних) відносин між учасниками всіх сфер АПК в умовах віль-ного підприємництва.<br /> Як свідчить практика, регулюванням дії ринкових відносин до сільсько-господарських товаровиробників повинна займатися держава, щоб забезпечити умови розвитку і зростання аграрного виробництва, а також підтримку збалан-сованості виробництва й обміну між сферами АПК.<br /> Ми згодні з думкою цілого ряду економістів [40; 49; 58], які виділяють три рівні регулювання ринкових відносин: перший - саморегулювання на основі свободи дій суб'єктів ринку з урахуванням відношення попиту і пропозиції на товари; другий - регулювання через створення суспільних інститутів - союзи підприємців, кооперативні об'єднання і товариства тощо; третій - державне ре-гулювання шляхом розробки законів і норм поведінки учасників ринку. Пере-важні методи державного регулювання ринку - це непрямі (податки, грошовий обіг, політика ціноутворення, забезпечення зайнятості населення, перерозподіл доходів тощо).<br /> Пряме втручання держави в ринкову економіку обмежене її участю в бо-ротьбі з монополіями за надання кредитів і субсидій під цільові програми та ін-шими заходами, що забезпечують підтримку стійкого економічного зростання.<br /> Разом з тим більш як десятилітня практика переходу до ринкових відно-син висвітила істотні недоліки цього процесу, бо з руйнуванням адміністратив-но-командної системи управління, агропромисловий комп</p>