РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ЯК ПРЕДМЕТ МОДЕРНІЗАЦІЙНО-ГУМАНІСТИЧНОГО АНАЛІЗУ
2.1. Українська модернізація політичної системи як проблема виживання країни
Проблемна ситуація щодо реалазації українського модернізаційного проекту складна, неоднозначна. Сьогодні в Україні загальна кризова ситуація визначається не стільки розвалом тоталітарного "соціалізму", скільки крахом стратегії прискореної побудови капіталізму західного зразка, помилками гілок влади, або бездіяльністю влади в центрі та регіонах щодо прискорення реформ політичної та економічної систем, а також політичною та ідеологічною розколотістю суспільства.
Спроби аналізу й обгрунтування соціальних змін, що відбуваються і Україні, змушують шукати "внутрішні" фактори системної кризи сучасного суспільства, спонукають до дослідження і узагальнення результатів політичної трансформації у тісному зв'язку із соціальною переструктуризацією українського суспільства. Виникає багато проблем наукового пошуку тих факторів, які стримують рух суспільства до визначеної у Конституції України мети - побудови демократичної, правової, соціальної держави.
Важливим елементом наукового пошуку є відповідь на питання, чи можливий синтез елементів різноманітних цінносних систем поглядів і політичних концепцій за умови збереження курсу на ідейно-політичний плюралізм, на плюралізм дослідницького пошуку. Чи можлива нова форма організації пізнавальної та реформаторської діяльності влади, еліт на основі позитивної взаємодії різних політичних, соціологічних та економічних теорій при збереженні їхньої конкуренції під час боротьби за самореалізацію?
Актуальність дисертаційного дослідження визначається як нагальною внутрішньополітичною проблемою у гармонізації відносин "громадянин - суспільство - держава", так і необхідністю радикального збагачення прогностичного потенціалу української суспільної науки щодо перспектив модернізації політичного розвитку. Не можна обійти і питання зовнішньополітичного значення процесу реформ в Україні як важеля прискорення її інтеграції у світове товариство.
Україна подолала невеличкий історичний шлях - десять років незалежності. За цей час закладено підвалини політичної системи на принципах народовладдя, відбулось становлення представницької ( в центрі - законодавчої) і виконавчої вертикалі влади, формується, хоч і дуже повільно, судова система. Конституція України зафіксувала існуючу політичну систему як сукупність політичних інститутів, процесів та відносин, політичних та правових норм і цінностей, пов'язаних із формуванням і здійсненням влади і управління суспільством. Безумовно, що ця політична система поки що еклектична, в ній поєднані елементи старої і нової держави, не гармонізовані взаємовідносини держави і громадянського суспільства. Такий стан політичної системи негативно впливає на суспільне життя, породжує загальну напруженість в країні, загострює суперечності між економічними, національними та політичними процесами, що потребують диференційованого політичного акцентування на діяльності їх суб'єктів і особливо розвитку соціальної сфери як джерела безпосередньої людської життєдіяльності. Все це визначає особливості досить конфліктних взаємовідносин громадянського суспільства і соціально-правової держави, а також протиріччя між гуманітарними перспективами, суспільним прогресом та специфікою сприйняття масовою свідомістю краху соціально-політичного ідеалу.
Сьогодні ніхто не наважиться стверджувати, що нова держава діє ефективно. Тому усі компоненти ціннісного ставлення до дійсності (елементи комуністичної доктрини, нові оцінки-еклектиди і нові національні ідеали) знаходяться під могутнім конфліктогенним впливом історико-ідеологічної спадщини та поточних політичних інтересів. Але історію не зупинити і тут головне полягає в усвідомленні: суцільне заперечення минулого заперечує й терерішнє. В той же час значна частина нинішніх суперечностей похідна не тільки від парадоксів реалізації "наукового соціалізму", але й від сьогодняшної невизначеності реформ; одержавлена теорія своєю здатністю до деформації дійсності перевищує здатність дійсності коригувати теорію; наддомінанта політичного і дефіцит соціального підходів до людини приречує суспільство до динамізації трансформації політичного, економічного та духовного життя.
Пізнавальна концепція дисертаційної роботи базується на ідеальному типі політичної трансформації, коли її розглядають як єдність декількох складових:
- процес трансформації політичної системи суспільства;
- процес трансформації "політичної людини" (особа, еліта, колектив, організація тощо);
- процес трансформації політичної культури, суспільства й особи (ідеї, норми, рівень відносин тощо).
При цьому важливо відстежити, чи відповідають політичні зміни цьому "ідеальному типу":
- чи є українське суспільство і держава повноцінними суб'єктами політичного життя;
- чи співпадають процеси трансформації на усіх трьох рівнях;
- чи забезпечена ідеологічно та інформаційно політична трансформація України з боку політичної та економічної влади і політичної та ідеологічної опозиції.
Відповісти на ці запитання у повному обсязі дуже складно. Ми виходимо з тези, що українське суспільство і українська держава, як історична реальність, існують. Вони недосконалі, аморфні, в них відсутні деякі риси, які мають суспільства і держави з довгорічною традицією самостіного розвитку. У той же час, роки незалежності України показують, що поступово з майже денаціоналізованого населення складається Українська політична нація, що всупереч недоброзичливцям України формується держава, що поступово торує собі дорогу система духовних цінностей посттоталітарного українського суспільства. Безумовно, всі ці процеси йдуть суперечливо, важко, але йдуть. Хоч і виникає питання щодо мети, механізмів, рушійних сил цих процесів.
У пізнавальній концепції особлива увага приділена протистоянню тоталітаризму і демократії. Ми вважаємо, що "примара тоталітаризму" все ще бродить по нез