РОЗДІЛ 2
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ПОЗНАЧЕННЯ УСМІШКИ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Завдяки певному набору когнітивних і системних характеристик усмішка як
невербальний знак має подвійне позначення [139: 245]: перше позначення має
місце в усному мовленні у формі сенсомоторного вияву, друге – в письмовому
мовленні у вигляді лексичного засобу. Мета цього розділу полягає у виявленні
можливих способів номінації усмішки в сучасній англомовній прозі, у визначенні
особливостей семантичної організації мовних засобів позначення усмішки.
Вирішення поставлених завдань дозволить виявити корпус мовних засобів, які
використовуються для вираження емоційної кінеми “усмішка”, визначити
закономірності та механізми їх конструктивної побудови і лексико-семантичного
наповнення. Засобом досягнення поставленої мети є основні положення і
понятійний апарат теорії емотивності, теорії лексичного значення слова, теорії
валентності і теорії конструктивного синтаксису.
2.1. Емотивність як мовний аспект емоційності
Лінгвістичний аспект проблеми емоційності полягає у вивченні різних сторін
мовної опосередкованості емоцій, що трансформує емоційність як психічний
феномен в емотивність – мовний феномен. Емотивність досліджується в лінгвістиці
передусім як лексико-семантичне явище [11; 12; 39; 54; 65; 79; 100; 107; 108;
152; 168; 169; 234]; існують також праці, присвячені вираженню емотивності на
морфологічному [135; 234], синтаксичному [10; 38; 135; 147], текстовому [15;
23; 24; 42; 47; 97; 101; 102; 134] рівнях. У підходах до розуміння емотивності
простежується деяка відмінність. У нашому дослідженні ми дотримуємося
визначення, сформульованого професором В.І.Шаховським, відповідно до якого
емотивність розглядається як “іманентно притаманна мові семантична властивість
виражати системою своїх засобів емоційність як факт психіки <…>” [168: 24].
Діапазон мовних одиниць, що мають відношення до концепту конкретної емоції,
обов’язково включає мовні засоби репрезентації невербальних емоційних реакцій.
Вивчення різноманітних механізмів відбиття словом емоційно-почуттєвого (у тому
числі невербального) досвіду людини сприяє адекватному розумінню того, як
емоції концептуалізуються в мові.
З погляду комунікативної лінгвістики будь-яке слово мови має комунікативне
призначення. Лексика, яка опосередковує емоції людини, також є комунікативно
визначеною, – зокрема, вона виражає емоційні стосунки людей через специфічні
типи текстів – емотивні.
Художній текст як об’єкт лінгвістичного дослідження привертав увагу багатьох
учених [13; 22; 41; 43; 44; 101; 164; 203]. Протягом останнього десятиріччя
набув розвитку комунікативний підхід до тексту, який базується на відомій
моделі “автор – текст – адресат” [22; 164]. Комунікативний план тексту, що
водночас є його прагматичним компонентом [164], передбачає врахування наміру
автора вплинути на адресата в процесі прочитання тексту. Художній текст – явище
поліфункціональне. Розглядаючи художній текст насамперед як авторську
інтерпретацію картини світу мовними засобами і як основну одиницю комунікації,
орієнтовану на адресата з метою передачі йому інформації й певного естетичного
впливу [41], слід підкреслити, що в зміст художнього тексту первісно закладена
емоційна сфера людської комунікації (у вигляді емоцій автора та персонажів). У
художньому тексті “відображення та інтерпретація емоційної картини світу людини
знаходять своє найбільш яскраве втілення” [119: 66]. З цього погляду кожний
художній текст може розглядатися як певною мірою емотивний текст, тобто такий,
що відображає емоційні стани автора і персонажів [24; 27; 119; 151; 169; 203].
Емотивність художнього тексту актуалізується через певні показники – текстові
елементи різного рангу, які характеризуються формальною, семантичною,
лінгвокогнітивною та функціональною неоднорідністю [47: 104]. Емотивний текст,
таким чином, це – “висловлювання в межах одного чи більше речень, що емоційно
описує дійсність або передає поряд із фактуальною також і емоційну інформацію
(або тільки її) з допомогою мінімум одного емотивного засобу, який виражає
певну емоцію, більш чи менш адекватно усвідомлювану всіма комунікантами в
конкретній ситуації” [168: 28].
Емотивний код як лінгвістична універсалія формується в кожній мові за рахунок
певного набору засобів [165: 23], до яких належать і засоби мовної
репрезентації невербальних виявів емоцій. В усному спілкуванні і в писемному
різновиді мовлення невербальний знак є важливим передусім як джерело інформації
про внутрішній стан комунікантів, їхні емоційні переживання й мотивації. Саме
тому поява в художньому тексті психофізичного руху в кожному випадку є
обґрунтованою, оскільки він завжди пов’язаний із “психічним” рухом комуніканта.
Таким чином, вбачається доцільним розрізняти “спонтанне мовне вираження емоцій
(їх прорив до мовлення) та їх усвідомлене вираження (тобто опис)” [168: 98].
У структурі емотивного тексту традиційно виділяються дві групи компонентів:
лінгвістичні та екстралінгвістичні [151: 53; 168: 145]. До лінгвістичних
компонентів емотивного художнього тексту належать емотивна лексика,
фразеологія, граматика і стилістика. Екстралінгвістичні компоненти об’єднують
емоційну предметну ситуацію (у тому числі національно-культурний компонент) та
емоційну комунікативну ситуацію (тобто емоційну інтенцію автора та емоційний
настрій реципієнта). Усі перераховані компоненти художнього тексту зумовлюють
його специфічну функцію – емотивну, яка тісно взаємодіє з іншими функціями
тексту: експресивною, образною, естетичною, прагматичною [101; 168].
Мовна репрезентація емоцій у художньому тексті може здійснюватися
- Київ+380960830922