РОЗДІЛ 2
СПЕЦІАЛЬНІ ПИТАННЯ КАТЕГОРІЇ ОБМЕЖЕНОЇ ОСУДНОСТІ
2.1. Співвідношення обмеженої осудності з осудністю та неосудністю
Для повного та всебічного розуміння обмеженої осудності є доцільним розгляд
цього поняття в комплексі з такими кримінально-правовими поняттями як осудність
та неосудність. Він дасть чітке уявлення конструкції обмеженої осудності у
формулі осудність - обмежена осудність - неосудність. Співвідношення цих
категорій дозволить краще розібратися в її критеріях.
Отже, яке ж поняття та юридична природа осудності.
В етимологічному розумінні осудність, синонім - «імпутабельність»
(imputabilitas – від лат. іmputo – ставити за вину, зараховувати), означає
суб’єктивну можливість особи нести відповідальність за вчинене нею
кримінально-каране діяння.
Однак осудність у кримінальному праві як поняття та як правовий інститут -
багатогранне й багатоаспектне поняття. Його можна охарактеризувати з різних
сторін: як юридичний інститут та правову категорію; як передумову вини та
кримінальної відповідальності; як одну із загальних ознак складу злочину, яка
характеризує суб’єкта злочину; як показник злочинного та караного; критерій
відмежування винної поведінки від вчинених без вини суспільно небезпечних дій
неосудного тощо. Але все це лише багаторівнева характеристика одного і того ж
поняття осудності, яка відбиває його зміст, сутність, призначення та
функціональну роль у кримінальному праві.
Деякі юристи (Ю.С.Богомягков, І.К.Шахриманьян) вважають, що осудність та
неосудність як правові поняття «створюються» законодавцем [114, 6], а не
визначаються ним. Погодитися з таким твердженням не можна, тому що
«законодавець не робить законів, він не вигадує їх, а лише формулює»[115, 162]
на основі наукового пізнання вищої нервової діяльності людини [35, 47]. Тому
поняття «осудність» та «неосудність» - це не «фікція, яка ніякій реальності не
відповідає»[116, 694], а поняття, що узагальнюють факти реальної дійсності,
об’єктивно існуючі психічні явища (психічні процеси, стани, властивості) та
відношення, що ґрунтуються на знанні психічних здатностей людини як особи, що
мають кримінально-правове значення [35, 48].
Осудність у теорії кримінального права визначається по-різному.
Одними вченими вона визначається як обумовлена станом психічного здоров’я особи
здатність її віддавати собі звіт у вчинюваних нею суспільно небезпечних діях та
керувати ними (В.С.Трахтеров); здатність бути винним та відповідальним
(П.С.Дагель); здатність особи в момент вчинення злочину віддавати собі звіт у
своїх діях та керувати ними (Ш.С.Рашковська); здатність особи віддавати собі
звіт у своїх діях та керувати ними та пов’язана з нею здатність бути винним і
відповідальним за вчинені суспільно небезпечні дії (Н.П.Грабовська,
Н.С.Лейкина); «здатність особи усвідомлювати під час вчинення злочину фактичний
характер та суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) та керувати ними,
яка обумовлює можливість особи визнаватися винною і нести кримінальну
відповідальність за вчинене, тобто юридична передумова вини та кримінальної
відповідальності» (Р.І.Михеєв) [35, 48]. На думку інших, поняття «осудність»
означає стан особи, яка вчинює злочин, віддаючи собі звіт у своїх діях та
керуючи ними внаслідок більш або менш повного душевного здоров’я
(І.К.Шахриманьян); передбачає такий психічний стан людини, при якому вона в
момент вчинення злочину могла віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними
(В.С.Орлов); є характеристика злочинця, його психічного стану в момент вчинення
злочину (М.П.Карпушин, В.І.Курляндський); нормальний стан особи (А.М.Лазарев)
[35, 48]; є якість особи, її здатність вчиняти діяння, які ставляться їй у вину
(І.І.Карпець) [117, 3]; «це психічний стан особи, який полягає в її здатності
за рівнем соціально-психологічного розвитку та соціалізації, віку та стану
психічного здоров’я віддавати собі звіт у своїх діях, бездіяльності
(усвідомлювати фактичну сторону та суспільну небезпечність діяння) та керувати
ними під час вчинення злочину та нести у зв’язку з цим за нього кримінальну
відповідальність та покарання» (Ю.М.Антонян, С.В.Бородін) [4].
Наведені визначення характеризують осудність або як здатність особи віддавати
собі звіт у своїх діях та керувати ними (здатність бути винним та
відповідальним), або як психічний стан особи під час вчинення злочину. На думку
Р.І.Михеєва, різниці у визначеннях осудності є несуттєвими, тому що терміни
«здатність» та «стан» вживаються при характеристиці осудності як синоніми.
Недолік багатьох визначень в іншому: осудність нерідко ототожнюється з
психічним здоров’ям. Не завжди підкреслюється, що осудність є передумовою
кримінальної відповідальності не лише при умисному вчиненні злочину, але й при
вчиненні злочину з необережності. Часто осудність пов’язується «з моментом», а
не з «часом» вчинення злочину, хоча осудність - це здатність особи
усвідомлювати свої дії та керувати ними «під час», а не «в момент» вчинення
злочину. Вживання терміну «в момент» звужує рамки поняття «осудність», тому що
в такій інтерпретації воно, наприклад, не може застосовуватись до триваючих та
продовжуваних злочинів, бо термін «в момент» за своїм змістом вужче, ніж термін
«під час». У ряді визначень осудність взагалі не пов’язується з часом вчинення
злочину, хоча вона характеризує суб’єкта злочину та вчинене ним саме «під час»
вчинення діяння. Словосполучення «осудний під час вчинення злочину» означає, що
не може вважатися осудною (або неосудною) особа, визнана такою по іншій справі
та у зв’язку з вчиненням іншого злочину (суспільно небезпечного діяння). У
кожному конкретному в
- Київ+380960830922