РОЗДІЛ 2
ПОКАРАННЯ МАЙНОВОГО ХАРАКТЕРУ В СУЧАСНОМУ
КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ
2.1. Юридична характеристика покарань майнового характеру
З прийняттям КК України 2001 року внесено ряд суттєвих змін у норми, що регламентують покарання майнового характеру. Порівняно із ст. 23 КК України 1960 р., де покараннями майнового характеру були штраф, конфіскація майна та виправні роботи, в чинному Кримінальному кодексі України розширено цей перелік шляхом введення нового покарання майнового характеру - службових обмежень для військовослужбовців.
Розширення переліку видів покарань майнового характеру дає можливість судам більш ефективно проводити кримінальну політику держави, застосовувати заходи, які відповідають ступеню небезпеки вчиненого злочину та особи, яка його вчинила, забезпечує принципи індивідуалізації покарання [95, с. 278; 96, с. 7 - 14].
Штраф відповідно до ст. 53 КК України є грошовим стягненням, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК України.
Досягнення мети цього виду покарання здійснюється шляхом впливу на матеріальне становище засудженого таким чином, щоб позбавити частки його майна, яке виражається в певній сумі грошових коштів, а тому його можна віднести до покарання майнового характеру.
Деякі автори вважають, що назвати штраф покаранням майнового характеру неможливо, оскільки безпосередній вплив при виконанні цього виду
покарання спрямований не на майно або майнові права (як наприклад, при конфіскації майна), а на фінансові інтереси засудженого [20, с. 135].
Вважаємо таку позицію недостатньо обґрунтованою, оскільки відповідно до ст. ст. 179, 181, 190, 192 ЦК України гроші визнаються рухомим майном. В. В. Кузнецов з цього приводу зазначає, що категорія "майно" є економічним терміном. Майно повинно мати певне місце у матеріальному світі. І неважливо, в якому стані воно перебуває [97, с. 51 - 52]. Тобто правник говорить, що майно може бути в будь-якому стані, живим або неживим, рухомим або не рухомим тощо. Не можливо обійти увагою і твердження
М. Й. Коржанського, що термін "майно" можна розуміти як рівнозначний
поняттю річ або як сукупність майнових прав і обов'язків, або як матеріальне благо [98, с. 20]. Крім того, на нашу думку, застосування штрафу у будь-якому випадку впливає на майнове становище засудженої особи. Доречно
також відмітити і точку зору низки російських вчених, які говорять про те, що штраф є покаранням що обмежує право власності засудженого, оскільки в цьому випадку держава відраховує частину належного йому майна в грошовій формі [99, с. 249; 100, с. 280; 101, с. 90].
Відомо, що у юридичній науці йшла дискусія про ефективність штрафу у боротьбі зі злочинністю. Цьому покаранню надавали самі різні оцінки. Висловлювалось і негативне ставлення про можливість за допомогою штрафу досягти мети виправлення засудженого. Так, М.О. Біляєв писав, що такий вид покарання, як штраф основною метою має кару і загальне попередження. Меншою мірою штраф спрямований на досягнення такої мети, як попередження нових злочинів засудженим і ще менше для досягнення такої мети, як виправлення та перевиховання засудженого [31, c. 61]. Таку ж точку зору відстоював і П. П. Осипов, вважаючи, що штраф є менш "енергійним нагадуванням винному про необхідність надалі бути більше обачливим і стриманим" [102, с. 89 - 90].
Були й інші точки зору. Зокрема, М. О. Стручков пропонував збільшити розмір штрафу та звузити сферу застосування позбавлення волі, передбачити його застосування і у тих випадках, коли він не вказаний у санкції статті Особливої частини КК як додаткове покарання тощо [ 25, с. 240].
Слушною з цього приводу видається думка Т. Ю. Погосяна, який вірно зазначає, що із змінами матеріального забезпечення людей, розвитку їх правосвідомості суттєво змінюється і реагування держави на вчинення окремими особами суспільно небезпечних дій. Штраф може і повинен застосовуватися за самі різні злочини: як ті, що носять майновий характер, так і ті, що не мають великої суспільної небезпеки [103, с. 6].
Вважаємо, що зростання ролі матеріальної зацікавленості в умовах сучасного розвитку українського суспільства, підвищення значення майнових цінностей в житті людини та необхідність використання економічних стимулів у боротьбі зі злочинністю створюють соціальні передумови для розширення застосування штрафу, як покарання.
Штрафу притаманні як позитивні, так і негативні риси. Зарубіжні вчені до позитивних рис штрафу відносять такі: ефективний вплив на злочинця без застосування до нього надзвичайних та сурових заходів, в тому числі позбавлення волі; скорочення питомої ваги позбавлення волі в структурі покарання злочинів та зниження рівня переповнення місць позбавлення волі; відсутність потреби в спеціальній виконавчій системі; збільшення доходів до державного бюджету. До негативних сторін - неможливість його застосування в рівній
мірі до всіх категорій населення у зв'язку з його майновим розшаруванням [17, с. 366].
На нашу думку, недоліком штрафу є те, що він зачіпає тільки економічну сферу життєдіяльності засудженого, тобто впливає лише на тих осіб, які цінують своє майно, матеріальну незалежність і репутацію. Для тих осіб, хто не бачить ніякої цінності в матеріальному добробуті, штраф, як вид покарання навряд чи стане засобом позитивного впливу на їх подальшу поведінку.
Із зазначеними негативними рисами штрафу важко погодитись. Твердження про те, що штраф неможливо призначити всім категоріям населення, оскільки він може призначатися тільки забезпеченим верствам населення, видається спірним. Штраф, не завжди призначається у великому розмірі. Він має відповідати тяжкості вчиненого злочину та матеріальному стану засудженого.
Штраф займає перше місце у переліку покарань, що встановлені ст. 51 КК України. Це означає, що: 1) штраф більш м'який вид покарання із числа пере