РОЗДІЛ 2
ПЛАНУВАННЯ ПРОЦЕСУ РОЗПОДІЛУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РЕСУРСІВ
2.1. Моделювання процесу галузевого розподілу інвестицій та оцінка здатності ринкового механізму до його саморегуляції
Розвиток суспільного виробництва завжди супроводжується постійними змінами у структурі суспільного попиту, що зумовлює наявність як пріоритетних галузей економіки, які потребують першочергової уваги з боку їх потенційних інвесторів, так і таких галузей, збільшення виробничих потужностей яких на певному етапі їх функціонування є недоцільним. В умовах ринкової економіки сигналом, який сповіщає інвесторів про потребу додаткових капіталовкладень у розвиток тієї чи іншої галузі народного господарства, є збільшення норми прибутку на вкладений у неї капітал порівняно із середньогалузевим рівнем прибутковості інвестицій. Інакше кажучи, той факт, що у даній галузі у певний момент часу прибутковість інвестицій є більшою порівняно із середнім народногосподарським її рівнем, свідчить, як правило, про неповне задоволення попиту на її продукцію та про перевищення фактичної ціни на дану продукцію порівняно з її рівноважною величиною, за якої досягається нормальна прибутковість інвестицій у виготовлення цієї продукції. Це обумовлює необхідність розширення виробничих потужностей даної галузі та збільшення обсягів виробництва її продукції до такого рівня, за якого норма прибутку у даній галузі стає рівною середньогалузевій величині даного показника.
Таким чином, за ринкових умов норма прибутку виступає як регулятор процесу міжгалузевого переливу капіталів. Однак, слід зазначити, що у реальній економіці цей механізм ніколи не може досягти абсолютної досконалості. Це пов'язано, насамперед, з тим, що будь-який суб'єкт інвестування в умовах динамічного ринкового середовища не може з абсолютним ступенем точності визначити найкращий розмір інвестицій, який потрібно вкласти у виробництво певного продукту у даний момент часу, так як величина цього обсягу обумовлюється одночасною дією незліченної кількості різноманітних чинників; при чому ступінь впливу деяких з цих чинників є настільки опосередкованим, що фактично не піддається достатньо точній кількісній оцінці. Тому слід завжди мати на увазі, що дія об'єктивних причин, які зумовлюють певний рівень невизначеності при прийнятті рішень про вибір найкращих обсягів та найбільш пріоритетних напрямків розподілу обмежених інвестиційних ресурсів, викликає неможливість вирішення задачі такого вибору з будь-яким наперед заданим ступенем точності. У зв'язку з цим постає проблема визначення переліку тих факторів, які справляють найбільший вплив на формування галузевої структури інвестиційного попиту, та побудови економіко-математичних моделей, за допомогою яких з достатнім ступенем точності можна було би описати механізм даного впливу.
Очевидним є те, що міра точності оцінки раціональних обсягів інвестування у розвиток певної галузі (підгалузі) економіки залежить, насамперед, від того, як точно визначено загальний вигляд та числові значення параметрів залежності між величиною капітальних вкладень у дану галузь (підгалузь) та сумарним розміром сподіваного прибутку від здійснення інвестицій. Побудова даної залежності, формалізований вигляд якої у подальшому будемо називати функцією "капітал-прибуток", потребує окремого розгляду параметрів виробництва і споживання кожного виду продукції, яку виробляє дана галузь, тобто значного рівня дезагрегування показників діяльності підприємств цієї галузі шляхом її поділу на низку підгалузей, кожній з яких відповідає певний вид продукції, яку вона виробляє. Тому у подальшому будемо трактувати поняття підгалузі економіки як складову частину певної галузі народного господарства, яка виробляє один вид продукції, або кілька їх взаємозамінних видів, натуральні обсяги яких можна певним чином звести до співставимого (співвимірного) вигляду. Тоді у першому наближенні функція "капітал-прибуток" для певної підгалузі може бути специфікована за допомогою такої формули:
(2.1)
де - сумарний прибуток підприємств певної підгалузі за умови, що сумарна вартість їх активів, які виробляють даний вид продукції, дорівнює ;
f(k) - функція "капітал-прибуток";
, - відповідно ціна і собівартість одиниці продукції;
- обсяг продукції у натуральних одиницях виміру;
- ціна одиниці продукції як функція обсягу її пропозиції ();
- фондовіддача активів, які приймають участь у виробництві даної продукції ().
Аналізуючи вираз (2.1) можна дійти висновку про те, що основна складність побудови функції полягає у тих труднощах, з якими пов'язаний процес ідентифікації функції попиту на продукцію . Питання ідентифікації функції попиту буде досліджено нижче, а поки що функція "капітал-прибуток" буде розглядатися заданою у неявному вигляді. Проте, навіть за таких умов можна виявити деякі її загальні властивості. Зокрема, безперечним є те, що для переважної більшості видів товарів та послуг виконується така нерівність:
, (2.2)
якщо , тобто збільшення обсягів інвестицій у певну підгалузь економіки (у виробництво певного товару) призводить до спадання прибутковості її активів.
Що стосується самої функції (2.1), то можна апріорі стверджувати, що у переважній більшості випадків вона належить до одного з трьох видів функцій, а саме може бути: монотонно зростаючою (але обмеженою зверху) на усій множині її визначення, монотонно спадаючою на усій множині її визначення або приймати на даній множині єдине екстремальне значення - максимум.
Припустимо, що виробництво даного виду товарів ще не розпочато, та розглянемо ситуацію, коли у її виготовлення здійснюється послідовне інвестування коштів, тобто існує кілька інвесторів, які один за одним вкладають капітали у придбання засобів праці, що виробляють дану продукцію. Припустимо також, що кожен з цих інвесторів володіє достатнім обсягом грошових засобів, що є заздалег