РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВЕНСТВА В ГАЛУЗІ ОСВІТИ
2.1. Роль духовенства у контексті загальної освітньої діяльності Волині
Уже тисячоліття розвивається українська культура під впливом християнської цивілізації з того часу, коли князь Володимир запровадив християнство, глибоко усвідомивши його політичне і духовне значення для розвитку держави. Християнізація сприяла входженню Київської Русі в сім'ю європейських народів, між якими поглиблюються політичні, династичні, культурні та релігійні взаємозв'язки. У цей період на Русі швидко почала розвиватися культура, книгописання, церковне мистецтво, засновуються культурно-освітні центри. Православна християнська віра швидко поширювалась по всіх регіонах Київської Русі. Центром поширення християнських традицій була Волинь. Старанням Волинських князів Мстислава Мономаховича, Данила Романовича і Володимира Васильковича у волинському краї значно збільшилась кількість храмів, міцно утвердились просвітництво і шкільна освіта.
Розвиток освіти на Волині тривалий час відбувався під опікою духовних осіб, які увійшли в історію не лише Волині, а й усієї України, прославилися насамперед як оборонці православної віри.
Особливу роль і місце в історії нашої духовної культури відведено Іову Залізо, ігумену Почаївського монастиря.
Відомий волинський емігрант Арсен Шумовський зазначає (245, 16), що Іов був освічений, глибоко чеснотний, ревний богомолець і аскет, а до того ініціативний та меткий. Іов Залізо - людина сильної волі і дуже господарський, він високо підніс Почаївський монастир.
Ревний богомолець за весь український народ, Іов Залізо багато зробив для освіти - заклав гурток письменних ченців, які переписували книжки і розповсюджували їх по інших монастирях, написав багато книг, одна з яких довго зберігалася в архіві, а саме " Книга блаженного Іова Железо, Ігумена Почаевського власною рукою його писанная". Видання слов'янської Острозької Біблії відбулося теж iз благословення святого ігумена.
Поширюючи релігійні знання серед українського народу, о. Іов виконував велику й корисну національно-усвідомлюючу працю, стримуючи український народ від релігійного занепаду і національної деградації.
Волинське духовенство сприяло появі цілого ряду конфесійних пам'яток. Серед них особливе місце посідає Острозька Біблія 1581 року. Це - перше повне друковане видання в Україні усіх книг Святого письма.
Один із церковних діячів - єпископ Філарет підкреслював , що Острозька Біблія " була дорога тим, що з одного боку, підступний папізм, а з другого, горда реорганізація кололи очі православним всякою недостатністю освіченості і особливо тим, що у православних немає навіть Біблії" (144, 34).
Острозькою Біблією тривалий час користувалися у православному слов'янському світі, а в Росії вона була єдиною книгою, яку читали у православних храмах до початку ХІХ століття.
Ще одна конфесійна пам'ятка - учительське Євангеліє з Володимира (1571 р.), перекладене з церковнослов'янської на книжну українську мову, знайшла свою прописку на Волині.
А відоме Пересопницьке Євангеліє теж з'явилося на світ завдяки активній участі представників духовенства. Автором (чи співавтором) перекладу Святого Письма "з язика болгарського на мову руськую" був архімандрит Пересопницького монастиря Григорій. Ці факти підтверджують, що в Україні на той час відбувалося утвердження власне книжної української мови, не тільки в літературному, а й конфесійному письменстві.
Таким чином, незважаючи на те, що духовенство Волині XVI-XVIII століть жило і діяло в умовах полікультур і полірелігій, воно закладало підвалини для становлення власне національної духовно-освітньої культури.
Культурно-освітній розвиток, який відбувався на Волині у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття, пов'язаний з діяльністю родин священиків Кульчинських, Шумовських, Рафальських, Хойнацьких, Річинських та багатьох інших.
Одним з найстаріших представників родини Рафальських був Григорій Антонович (1789-1848) - видатний церковний діяч, просвітитель і педагог першої половини ХІХ століття. Рафальський Г.А. народився в селі Нуйні Ковельського повіту Волинської губернії в сім'ї парафіяльного священика.
Отримав домашню початкову освіту, потім три роки виховувався у Верхівському василіянському монастирі, де вивчив польську мову і латинь.
З 1800 по 1807 роки навчався у Волинській духовній семінарії в Острозі. За виняткові знання і здібності його залишили викладачем тієї ж семінарії. Особливими предметами його занять були богослов'я, риторика, російська література, давньоримські класики. Григорій Антонович надзвичайно багато читав, користуючись семінарською бібліотекою і книгами архієрейського дому. Будучи вже кафедральним протоієреєм, він часто спілкувався з вихованцями Київської духовної академії: листувався з окремими, підтримував матеріально і за це отримував від них конспекти тих предметів, які вивчались у академії. Перечитуючи конспекти, він засвоював знання ніби сам слухав лекції. Сам він закінчив лише один курс академії, бо через хворобу був вимушений залишити навчання.
У 1809-1812 рр. Григорій Рафальський викладав у семінарії синтаксис, поезію і риторику. Легко і невимушено читав напам'ять своїм учням еклоги Вергілія, оди і сатири Горація, промови Цицерона. З кожним роком йому доручали викладання у все вищих класах.
У 1817 році він звільнився з учительської посади в зв'язку з реорганізацією семінарії, але залишався економом архієрейського дому. У ці роки він часто приймав у себе студентів-волинян, які приїжджали з академії додому на канікули. Дискусії, які влаштовував Г. Рафальський зі своїми вихованцями, переважно велись навколо академічних предметів. Для студентів таке спілкування з протоієреєм Григорієм Рафальським було своєрідним повторенням вивченого матеріалу протягом року.
З початком війни 1812 року йому доручили супроводжувати архієрейську ризницю, консисторський архів і семінарську біб