РОЗДІЛ 2
СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ ПОРЕФОРМЕНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА
Стратегічна орієнтація пореформеного розвитку зумовлює необхідність здійснення в єдності великої сукупності політико-правових, соціально-економічних, організаційно-управлінських та інших заходів. Такий підхід досить повно обгрунтував академік УААН П.Т. Саблук [68]. У зв'язку з неможливістю здійснення їх вичерпного аналізу в одній наукові роботі, визнано виправданим буде обмежитись у дисертації розглядом лише окремих з них, які (щодо проблеми, що вивчається) автор відносить до найважливіших.
2.1. Поглиблення соціальної орієнтації
Як відомо, однією з найважливіших особливостей соціально-еконо-мічного розвитку сучасної України є поступальна орієнтація на підвищення його соціальної спрямованості. У практичному відношенні серед інших складових цієї проблеми можна виділити ті, про які піде мова далі.
По-перше, якими б не були обставини, що склалися на даний час в Україні, і як важко не давалось би їх подолання, поступальна орієнтація на виведення соціальних аспектів розвитку країни на визначальне місце має бути не лише постійно утверджуваною соціально-економічною, але й політичною аксіомою. З огляду на надзвичайно низький соціальний рівень розвитку країни, незадовільну соціальну захищеність її громадян сподівання на утвердження соціальної орієнтації розвитку можуть здаватися недостатньо надійними. І все ж будь-яка інша постановка питання була б невиправданою, бо засвідчувала б зневіру в те, що врешті-решт економіка країни, весь її розвиток набудуть надійного соціального спрямування. Невіра в це могла б стати одним із негативних чинників соціально-економічному розвитку, чого не можна допустити ні в якому разі.
По-друге, поступальна орієнтація на невпинне підвищення соціальної гарантованості розвитку означає підпорядкованість вимозі соціально-ефективного функціонування усіх без винятку виробничих і невиробничих галузей, підгалузей та окремих виробництв, незалежно від їх важливості, розміру, цільового призначення, загальнодержавного, регіонального чи місцевого рівня.
Це у свою чергу означає, що загальноекономічний розвиток буде ефективним лише за умови переважання в галузях, підгалузях, їх окремих виробничих та інших осередках позитивних процесів розвитку над негативними. Справа не змінюватиметься від того, що одні з них будуть розвиватися швидше і ефективніше, інші ж з різних причин можуть відставати у розвиткові й давати нижчу соціально-економічну віддачу. Головним же має бути те, що їх сумарний ефект повинен бути позитивним. І чим повніше він проявлятиметься, тим вищою буде його соціально-економічна віддача. Вона, крім усього іншого, зумовлюватиметься співвідносністю в такому рухові, з одного боку, позитивних, творчих і, з іншого - руйнівних і гальмівних процесів і явищ. За будь-яких обставин проблема полягатиме у тому, щоб у процесі виробництва відкривати простір для перших з них і не допускати прояву або хоч би надійно обмежувати дію інших.
По-третє, при оцінці рівня соціальної спрямованості розвитку одним із найважливіших його критеріїв має вважатися задоволення відповідних потреб (товарів, послуг тощо) як країни в цілому, так і кожного її громадянина зокрема. Це передбачає задоволення необхідними товарами і послугами інтересів і потреб не лише загальнодержавних, але й приватних інтересів громадян - усіх разом чи кожного зокрема. При цьому їх інтереси повинні вважатися первинними, визначальними, а задоволення їх має стати основним напрямком діяльності органів державної влади. На це має спрямовуватися вся їх соціально-економічна політика.
По-четверте, соціальна орієнтація розвитку виконає своє призначення лише за умови, якщо буде розглядатися не як тимчасове чи локальне, а виключно як діюче і всеохоплююче явище, у якому все - велике і мале, невідкладне і стратегічне - діятиме узгоджено в стратегічно обраному напрямі і, навпаки, будь-яке відхилення від цієї більш ніж очевидної істини обмежуватиме можливості забезпечення соціальної орієнтації розвитку.
По-п'яте, соціальна орієнтація розвитку, крім виконання своєї основної функції щодо задоволення конкретних потреб громадян і підвищення їх соціальної захищеності, сприятиме формуванню їх світогляду в частині усвідомлення ними їх місця і ролі в утвердженні власного ж соціального захисту, у тому числі шляхом особистого внеску в загальний соціальний здобуток.
Отже, як бачимо, соціальна орієнтація розвитку є об'єктивно необхідним великомасштабним і всеохоплюючим суспільним явищем, яке, у випадку її вмілого і ефективного здійснення, сприяє зміцненню державотворчих процесів і набуває у зв'язку з цим також політичного значення.
Викладене вище у всій його повноті стосується також аграрного сектора економіки. Більше того, оскільки він є визначальною галуззю економіки, чітко окреслена соціальна спрямованість його розвитку має підвищене значення не лише стосовно самої себе, але й щодо загальної системи формування соціально надійного розвитку країни. Інакше кажучи, поглиблення соціальної орієнтації аграрного сектора набуває значення постійно діючого чинника підвищення і зміцнення надійності загальноекономічної соціальної бази. На цій основі достатньо вмотивованими є поступальне підвищення уваги до соціальної орієнтації розвитку аграрного сектора економіки на всіх рівнях державної влади і безпосередньо виробничої діяльності. І хоч поки що її результативність відстає від об'єктивних вимог часу, є підстави обнадійливо оцінювати ситуацію, що складається у цьому відношенні.
До найважливіших вихідних положень, сукупність яких виводить соціальну захищеність зайнятих у сільськогосподарській галузі на визначальне місце, належить насамперед те, що вона є не просто галуззю, а без перебільшень галуззю-годувальницею, яка постачає найбільшу частку продовольчих товарів. Проте і за цих обставин потреба в них не задовольняється. Одна з причин цього полягає у тому, що низький рівень соціальної захищеності селян не спонукає їх до такої праці, яка виводила б її на якісно