РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
МОЛОДІ ГАЛИЧИНИ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
(до 1939 року)
2.1. Засоби фізичного виховання, їх призначення
та методика навчання
Вирішення будь-яких завдань, а отже і завдань фізичного виховання, вимагає відповідних ефективних засобів. Вивчаючи та аналізуючи публікації дослідженого періоду, в яких висвітлюються аспекти фізичного виховання молоді в Галичині, легко помітити, що автори оперують такими термінами, як "руханка" та "руханково-гімнастичні вправи" і водночас розкривають їх зміст. Так у праці "Фізичне виховання і фізичні вправи" Михайло Валківський роз'яснює: "Руханкою - гімнастикою звуться систематичні вправи, рухи тіла або окремих його частин з метою укріплення і всестороннього розвитку всього організму чи особливо деяких мускулів (мяснів)" [127; 9].
Ярослав Благітка у статті "Спорт чи руханка" так визначає зміст руханки: "Загальне виобразування тіла вимагає зусилля, яке може повстати через стисло, систематичні на підставі теорії передумані вправи. Ці штучно, але розумно уложені вправи, знані під назвою руханки, є, безумовно, для розвинення сил і скріплення здоровля добрим середником в відношенню елементу свідомого" [131; 21-22].
Детально тлумачить поняття "руханка" Іван Боберський, який в своєму листі до одного із львів'ян пише: "Під словом "руховик" розуміти треба людей, що плекають руханку, однак розумію під руханкою всі тілесні вправи без ріжниці в який спосіб, якими приладами їх виконується. Змаг - це є лише часть руханки, ігри - часть руханки, порух- часть руханки, приладові вправи - часть руханки, впоряд - часть руханки" [41; 1].
Навіть поверховий аналіз цих визначень дає право говорити про рухову активність людини як основний засіб вирішення завдань фізичного виховання. Родоначальницею руханки, як відомо, є Греція. Дві системи виховання (афінська і спартанська) включали фізичне виховання, яке міцно було пов'язане із вихованням духовним: "Мрією і цілею кожного грецького громадянина було здорове, сильне, правильно зложене, гарне тіло з бадьорим духом..." [127; 8]. Наведена цитата свідчить, що греки за допомогою цілеспрямованої рухової активності прагнули досягти однакового (читай: гармонійного. - Я.Б.) розвитку фізичних і духовних сил, а загалом не турбувалися про набуття якомога більшої м'язевої сили чи моторності в одному якому-небудь напрямку. Тому руханкові вправи в Греції були надзвичайно різноманітними.
Система тіловиховання не може залишатись незмінною протягом довгих років. Проте грецька система виховання мала сильний вплив на формування систем фізичного виховання європейських країн, в тому числі і на Галичину. Кінець XIX - початок ХХ століття для галицького краю був характерний також поширенням двох систем тіловиховання - німецької (Г. Фіт, 1763-1836 рр.; Гутс Мутс, 1759-1839 рр.; А. Шпіс, 1810-1858 рр.; Ф. Ян, 1776-1832 рр.) та шведської (П. Лінг, 1776-1839 рр.).
Основоположником німецької руханкової системи вважається Йоган Христофор Фрідріх Гутс Мутс. Свою систему він побудував на принципі гармонійного виховання людини. Це означає, що фізичні вправи не тільки розвивали тіло людини, але і впливали на її психічний розвиток. Проаналізувавши цю систему, Григорій Ващенко у своїй праці "Тіловиховання як засіб виховання волі і характеру" приходить до висновку, що фізичні вправи не тільки розвивають тіло людини, але й впливають на її психічний розвиток: "Фізичні вправи мають вплив головним чином на здоров'я тіла і разом з тим на веселий настрій душі, на загартування тіла і розвиток мужности, на силу і спритність, що сприяють більшій витриманости духу і хоробрости,на гарний розвиток тіла і красу душі, на більш тонку сприймальну діяльність органів зовнішніх відчуттів, а разом з тим і на піднесення розумових сил" [ [132; 22].
Якщо Гутс Мутс користувався лише природними рухами, то його учень і послідовник Ф. Ян ввів у систему "аналітичні вправи і вправи на приладах", що теж пропагувались у досліджений період в Галичині, про що свідчить праця Г.Манджули, опублікована у виданні "Вогні" [133]. Автор пояснює, що під аналітичними вправами слід розуміти ті вправи, які дають можливість впливати на окремі м'язи чи окремі групи м'язів, на їх розвиток. Щодо гімнастичних приладів, то послідовник Гутс Мутса віддавав перевагу вправам на брусах і перекладині. Віддаючи належне Ф.Яну, Г.Манджула зауважував, що його система не повною мірою сприяла гармонійному розвиткові тіла, оскільки вправи, що рекомендувались за цією системою, розвивають переважно верхню частину тіла. І якщо відштовхуватись від того факту, що організм молодої людини, а особливо школяра, значно відрізняється від організму дорослої людини, і будь-які рухи, пов'язані з великим напруженням, швидко втомлюють його, то практично застосування системи Ф.Яна дещо обмежене віковими рамками.
Хибу Ф.Яна виправив А.Шпіс, який для виховання шкільної молоді рекомендував більше застосовувати вільні вправи та ігри.
Враховуючи той факт, що галицькі школи, як і всі населені пункти, потерпали від нестатку спортивних споруд, або ж у кращому випадку від їхньої вбогості, то найдоступнішою для мешканців галицького краю була шведська система руханки, засновником якої був П'єр Лінг. Для цієї системи характерне те, що вона сприяла рівномірному розвиткові всіх частин тіла. Вона проста, в ній відсутні рухи, які вимагають великого напруження м'язів (майже не виконуються вправи на приладах). Напевно, лише монотонність могла бути основною негативною ознакою названої системи.
П.Лінг розробив педагогічну, військову, лікарську та естетичну системи. Відповідно до них він розрізняє вправи:
а) суб'єктивно-активні або педагогічні (за допомогою них людина вправляється для власного розвитку);
б) об'єктивно-ак