Розділ 2
Передпохоронні звичаї та обряди
Традиційна похоронна звичаєвість українців Карпат є багатогранним комплексом різноманітних звичаєво-ритуальних заходів, пов'язаних зі смертю, похованням і вшануванням пам'яті людини. У єдине ціле в ньому поєднані різнорідні явища прадавньої й новітньої народної обрядової культури та елементи церковно-християнського похоронно-поминального культу, усталені морально-етичні поняття та світоглядні уявлення й вірування народу.
За своїми структурно-функціональними ознаками, похоронні звичаї горян є типологічно подібними до традицій населення всієї України і загалом багатьох народів Європи. Поміж іншим це зумовлено незмінністю глибинних психологічних чинників, що лежать в основі сприйняття феномену смерті, та тривалим збереженням архаїчних світоглядних уявлень, які сформували похоронний обряд і протягом тисячоліть визначали його еволюцію. Такими ключовими загальнокультурними концептами є вірування в душу та поняття смерті як переходу людини до нової форми буття; уявлення про потойбічне існування як продовження земних форм життя; вірування у взаємозв'язок між живими й померлими членами роду та позитивний чи шкідливий вплив покійників на хід земного буття.
Психологічною першоосновою похороннообрядових дій є дуалістичне ставлення до смерті та покійника. З одного боку, це сакралізоване сприйняття цього явища й шанобливе ставлення до самого мерця, зумовлене проявом жалю з приводу втрати близької людини. З іншого - природне відчуття страху перед смертю та небіжчиком, яке породжене містичним сприйняттям сфери таємничого, непізнаного й загальнобіологічним інстинктом самозбереження.
Функціональний зміст похоронного обряду полягає в реалізації таких основних завдань: виявити небіжчикові всі ритуальні почесті та здійснити належне поховання його тіла, допомогти душі людини успішно здійснити перехід до потойбіччя та забезпечити їй ліпшу посмертну долю, захистити від покійника сімейно-побутовий добробут живих. Своєю чергою поминальні обряди спрямовані на вшанування пам'яті мерця і загалом померлих предків, задоволення уявних потреб покійників та забезпечення їхнього позитивного впливу на життєдіяльність громади.
Структура народного похоронного обряду тричленна: передпохоронні (підготовчі, траурні, охоронні та ін.) звичаї та обряди; власне похоронні обряди, які супроводжують громадське прощання з мерцем та ритуал його поховання; післяпоховальні поминальні й очищальні обряди, охоронні та траурні звичаї 5.
До звичаєво-ритуальних елементів передпохоронного етапу обряду належать дії, пов'язані з підготовкою до похорону та повідомленням громади про смерть у родині; низка траурних і охоронних заходів та деякі релігійні чинності церковно-християнського культу. Сюди ж умовно можна віднести й звичаї, пов'язані з наближенням смерті, з яких і розпочнемо послідовний розгляд елементів народного похорону 6.
2.1. Звичаї, пов'язані з наближенням смерті
За сучасною танатологічною концепцією, смерть є завершальним актом індивідуального розвитку людини, складним і невідворотним біологічним процесом. Його початковий етап - короткочасний чи тривалий передагональний стан, під час якого відбувається розлад основних фізіологічних функцій. Далі настає агонія (останній спалах життєвих сил організму, спрямований на боротьбу з власним згасанням), клінічна і, зрештою, біологічна (остаточна) смерть.
На відміну від наукового трактування явища смерті, його народна інтерпретація ґрунтується на основі релігійного світогляду. Її виражено як у загальному розумінні феномену смерті (традиційно її вважають лише перехідним етапом між земним і потойбічним буттям безсмертної душі), так і у віруваннях, що стосуються самого процесу помирання. Оскільки в кожному конкретному випадку його тривалість і форма протікання є неоднаковими, то, очевидно, уже в найдавніші часи виникли уявлення про "легку" чи "важку" смерть людини.
У світоглядній традиції українців Карпат такі погляди поєднані з поняттями народно-християнської моралі. Смерть осіб, яких суб'єктивно відносять до категорії "праведні", за переконаннями горян, є легкою й безболісною і нерідко настає під час сну. Натомість характерними ознаками смерті грішників (насамперед чаклунів, відьом, упирів) є тривалі передсмертні муки й утруднена агонія. Скрізь у Карпатах "важку" смерть уважали покутою земних гріхів, розплатою за скоєні злочини та чаклування (Пор.: "Яке життя - така і смерть", "Як жив - так умер"). Принагідно згадаємо тут і притаманні верховинцям уявлення про агонію як боротьбу ангела й чорта за душу людини, а також своєрідні вірування про дії в цей час персоніфікованої смерті [Див. докл.: 294 : 363-365].
Незадовго до очевидного настання смерті близької людини її родичі намагаються певним чином полегшити тілесні та духовні страждання помираючого. Передусім у багатьох селах зазвичай до оселі викликають священика для надання віруючому останніх християнських таїн (сповідь, причастя, оливопомазання). Крім того, за традицією, яка, щоправда, лише почасти збереглася в сучасну пору, недужому влаштовують прощання зі всіма рідними, сусідами, товаришами та, неодмінно, із ворогами й покривдженими. Ще в перші десятиліття ХХ ст. таке прощання з односельцями було ритуалізованим. На знак взаємопрощення кожен з присутніх і помираючий подавали, а деколи й цілували, одне одному руки, а також промовляли усталені формули "прощ" (напр.: "Я ти прощаю, най ти Пан Бог простит" і т.п.) [Див.: 2 : 29; 3 : 22; 5 : 27; 40 : 111; 81 : 299; 119 : 203; 163 : 256].
За деякий час до смерті (у багатьох селах якраз при прощанні з родичами й односельцями) помираючий господар у присутності свідків й урядників складав усний чи письмовий заповіт, розділяючи між рідними статки [40 : 111; 64 : 35; 163 : 256-257] 7. Як відзначає М.Сивицький, у селах Північної Лемківщини вирішення цієї справи відтягували до останніх хвилин життя людини, оскільки, за віруванням, після складання "тестаменту" вона незабаром помирає [437 :