РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ГОНЧАРСТВА СЛОБОЖАНЩИНИ ВПРОДОВЖ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ
ХХ СТОЛІТТЯ
2.1. Історична географія гончарних осередків
Слобожанщина утворилася впродовж ХVІІ–ХVІІІ століть на роздоріжжі Дикого степу
між кордонами трьох держав – Росії, Речі Посполитої та Кримського ханства6
[63 Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – С.6.]3. Це район активних
міжетнічних контактів, де на порівняно невеликій території переплелися долі
багатьох народів. Витоки цих процесів беруть початок у далекому минулому,
вивчення якого дає можливість виявити закономірності виникнення етнічних
традицій, з одного боку, і процесів культурної взаємодії між етнічними групами
– з другого.
Зосередимо увагу на історичній території, де в ХVІІ–ХVІІІ століттях виникла
Слобожанщина. Її освоєння, за свідченнями археологічних знахідок, відбувалося
ще в епоху палеоліту. Тут знаходяться залишки поселень як раннього (300 тис.
років тому – Харківщина, с.Яремівка6
[64 Історія міст і сіл УРСР: Харківська область. – К.: Головна редакція УРЕ АН
УРСР, 1967. – С.10.]4, 100 тис. років тому – Луганщина, с.Колесниківка6
[65 Ефименко П.П. Первобытное общество. – К.: издательство АН УССР, 1953. –
С.210-212.]5), так і пізнього (40-15 тис. років тому) палеоліту. В період
мезоліту на території нинішньої Слобожанщини мешкали племена первісних рибалок
та мисливців. У неоліті (V–ІІІ тис. до н.е.) був густо заселений південь
нинішньої Харківщини, де виявлено близько шістдесяти поселень дніпро-донецької
та ямково-гребінцевої культур6
[66 Історія міст і сіл УРСР: Харківська область. – К.: Головна редакція УРЕ АН
УРСР, 1967. – С.10.]6, у межах Луганщини – близько двадцяти поселень6
[67 Історія міст і сіл УРСР: Луганська область. – К.: Головна редакція УРЕ АН
УРСР, 1968. – С.121.]7, на Донеччині – двадцять п’ять6
[68 Історія міст і сіл УРСР: Донецька область. – К.: Головна редакція УРЕ АН
УРСР, 1972. – С.10.]8, на Сумщині – понад сімдесят6
[69 Історія міст і сіл УРСР: Сумська область. – К.: Головна редакція УРЕ АН
УРСР, 1973. – С.10.]9. Тут відкрито також пам’ятки періоду міді-бронзи: ямної,
катакомбної, зрубної, бондарихинської культур. З кінця VІІІ ст. до н.е. на
території, де згодом утворилася Слобожанщина, з’явилися скіфи, які густо
населяли її аж до ІІ ст. до н.е; за ними прийшли сармати, кіммерійці. На
південному сході певний час господарювали гуни – ІV ст.7
[70 Лозко Г.С.Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігійний
аспект. – К.: АртЕк, 2001. – С.146.]0, авари – VІ ст., булгари – VІ-VІІ ст.7
[71 Слюсарський А. Г. Слобідська Україна: Історичний нарис ХVІІ – ХVІІІ ст. –
Харків: Книжково-газетне видавництво, 1954. – С.70.]1 Упродовж VІ–VІІІ ст. на
берегах річок Дніпро, Сіверський Донець, Орель, Ворскла, Сула, Псел виникли
перші поселення літописних слов’ян7
[72 Історія міст і сіл УРСР: Донецька область. – С.9.]2.
Географічне положення Слобожанщини мало, перш за все, виразні ознаки "окрайного
положення"7
[73 Рудницький С.Л. Чому ми хочемо самостійної України? – Львів: Світ, 1994. –
С.99.]3. Багаті землі, які знаходилися на перехресті шляхів Сходу і Заходу,
Півдня і Півночі, завжди принаджували завойовницькі племена східних та
південних народів: печенігів, торків, половців, які кочували в Х-ХІІІ ст. на
території нинішніх Луганської та Донецької областей7
[74 Історія міст і сіл УРСР: Донецька область. – С.11.]4. В ХІ–ХІІ ст. по
р.Оріль (територія нинішньої Дніпропетровської обл.) проходив кордон із землями
кочівників. Там, на південному сході, у сутичках з половцями, які тоді
становили небезпеку для Руси, не раз зустрічалися руські воїни. Вони часто
захоплювали землі один в одного. У період перемир’я, між Київською Руссю та
кочівниками велася інтенсивна торгівля, що неабияк позначалося на
культурно-побутовому рівні як кочівників, так і слов’ян. Таким чином,
досліджувана територія певний час була порубіжжям між землями слов’ян та
кочівників.
У ХІІІ–ХVІ ст. в історії східних слов’ян настав один із найтяжчих періодів.
Монголо-татарська навала надовго спустошила ці краї. Тривалий час, аж до ХVІІ
ст. малозаселений край був зоною постійних міграцій кочових племен, що й
призвело до утворення своєрідної зони відчуження, яка отримала назву "Дикого
Поля", а в сучасній науковій літературі – Великого степового кордону України7
[75 Дніпропетровськ: Віхи історії / Упорядники А.Г. Болебрух, С.А. Квітка. –
Дніпропетровськ: Грані, 2001. – С.16.]5. На другу половину ХVІ століття
південні поселення Російської держави розташовувалися приблизно по лінії
Новгород-Сіверський, Путивль, Рильськ, Орел, Мценськ, Алатир. Дике Поле, що
знаходилося південніше цієї лінії, так званого Путивльського рубежу,
простягалося аж до кримського Перекопу та Азово-Чорноморського узбережжя. Тут
були сприятливі умови для розвитку скотарства, тому татари з півдня постійно
заглиблювалися на цю територію зі стадами худоби. З півночі на тимчасові
промисли (пасічництво, рибальство, полювання) приходили слов’яни7
[76 Слюсарський А.Г. Слобідська Україна: Історичний нарис ХVІІ – ХVІІІ ст. –
С.12.]6. Одночасно з господарським на території Великого кордону виник і
воєнний промисел, який на своєму початковому етапі зводився до силового
заволодіння чужими здобутками праці7
[77 Дніпропетровськ: Віхи історії. – С.16. ]7. Постійні напади войовничих
татар, які переходили зону Великого кордону з метою грабіжництва та
людоловства, викликали велике занепокоєння та обурення з боку держави. Тож у
ХVІ–першій половині ХVІІ століття уряд для захисту своїх південних кордонів
прийняв ряд дієвих заходів, створюючи сторожову службу і розташовуючи від
Дніпра
- Київ+380960830922