РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКО - ПОЛЬСЬКИХ
МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН
ТА ПИТАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Новітня історія українсько-польських міждержавних стосунків розпочала свій відлік 2 грудня 1991 р., коли Польща офіційно визнала незалежність Української держави. Однак, історія взаємин між українцями та поляками не обмежується лише одним останнім десятиріччям. Розглядаючи становлення відносин міждержавного рівня між Україною і Польщею, необхідно зауважити, що особливості в їх формуванні та розвитку значною мірою були визначені і обумовлені спільним історичним досвідом, який накопичувався впродовж значного хронологічного періоду. На нашу думку, найбільш показовими і впливовими виявилися події спільної історії та двосторонні відносини, які мали місце у середині і другій половині ХХ століття. До таких передусім потрібно віднести трагічні сторінки Другої світової війни та українсько-польського конфлікту 1943-47 рр., двосторонні стосунки між урядами УРСР і ПНР у післявоєнний період, а також співробітництво на рівні дисидентських і опозиційних комуністичному режиму сил в 1970-1980-х рр. Незважаючи на те, що всі вищеперелічені прояви та етапи двосторонньої взаємодії залучали різних за якістю гравців і суттєво диференціювалися у часових рамках, вони самостійно та інтегровано вплинули на процес формування українсько-польських міждержавних відносин, а також позначилися на динаміці їх розвитку.
Спільний історичний досвід, формування якого відбувалося впродовж другої половини ХХ століття, несе у собі значний потенціал впливу й на становлення сучасного українсько-польського міждержавного діалогу. На жаль, потрібно відзначити, що повернення до історичного спадку в процесі розбудови добросусідських та партнерських стосунків між двома незалежними країнами відіграє здебільшого негативну роль. На думку фахівців українсько-польських міждержавних відносин, співпраця між країнами могла би бути ще інтенсивнішою, якби їй не заважав негативний спадок у суспільній свідомості, пов'язаний здебільшого з трагічними подіями Другої світової війни та українсько-польського конфлікту 1943-47 рр. За висловом першого державного представника України у Польщі Т.Старака, різниця у розумінні історичного минулого є лише однією серйозною перешкодою на шляху до формування зразкових міждержавних відносин [232, с.68]. Українсько-польське протистояння впродовж Другої світової війни, сумнозвісна акція "Вісла", винищення польського населення на Волині, українського на Холмщині, взаємний вивіз культурних та історичних цінностей, синдром втрачених "східних кресів" у польській суспільній думці та головним чином - наслідки всіх цих подій, є тими причинами, які значною мірою позначилися на формуванні та еволюції діалогу між Варшавою і Києвом упродовж 1990-х рр.
Розпад СРСР і становлення Української державності спричинили відновлення донедавна законсервованих проблем в українсько-польських стосунках. На початку 1990-х рр. у польській суспільній думці панувала ідея, що незалежна Україна несе відповідальність за антипольські акції, які проводилися в Галичині і на Волині під час Другої світової війни підрозділами УПА. Водночас українська влада очікувала від Польщі засудження українофобських акцій, здійснених поляками під час і відразу після Другої світової війни.
Досліджуючи міждержавні українсько-польські відносини, варто також не нехтувати вивченням ролі людського фактора в процесі їх становлення і розвитку. Незважаючи на те, що політичне керівництво двох країн здебільшого дотримується позиції, згідно з якою трагічні події минулого не повинні відігравати основну роль у процесі формування сучасних українсько-польських стосунків, обидва суспільства все ще знаходяться під впливом негативного історичного досвіду. Рівень національної недовіри та фобії до українців є чи не найзначнішим у середовищі польського суспільства. Так, у червні 1992 р. 53% польських респондентів вважали Україну найбільшою загрозою для Польщі [264, с.140-141]. Згідно з опитуванням суспільної думки, яке проводилося в Польщі у січні 1993 р., 68% опитаних поляків не хотіли би бачити своїм сусідом українця. Ця цифра виявилася найбільш негативною оцінкою з представлених для опитування можливостей. Для порівняння, на аналогічне запитання 53% опитаних поляків виявили своє негативне ставлення до росіян, 51% - німців, 48% - білорусів, 41% - литовців, 32% - чехів і 21% - словаків [247, с.216]. Щоправда, зустрічаються й інші дані соціологічних досліджень, однак, на жаль, всі вони свідчать про значну антипатію до української нації з боку репрезентантів польського суспільства [226, с.86]. Таким чином, можна зробити висновок, що всередині польського соціуму ще достатньо сильні прояви українофобії, що, вочевидь, носить значний потенціал впливу й на зовнішньополітичну діяльність держави. Справедливо зауважити й про наявність антипольських настроїв на території Західної України, що також значним чином позначається на розвитку сучасних міждержавних відносин.
Розглядаючи роль спільного історичного спадку в процесі формування та розвитку українсько-польських міждержавних відносин, варто також звернутися до досвіду урядових контактів між, з одного боку, СРСР та УРСР, а з іншого - ПНР.
Починаючи з другої половини ХХ століття, розвиток українсько-польських стосунків проходив у двох протилежних площинах, а саме: між урядами УРСР і ПНР та між українськими і польськими опозиційними та дисидентськими силами. Потрібно зауважити, що таке дворівневе співробітництво не перешкоджало одне іншому, натомість, з огляду на різнополюсний спектр політичних сил, які його проводили, воно значною мірою позначилося у подальшому на динаміці українсько-польського міждержавного діалогу в 1990-х рр.
Торкаючись стану міжурядових відносин Радянської України і Польської Народної Республіки, варто поглянути на фактори та чинники, які позначилися на їх особливостях і характері, а також відіграли в подальшому значну роль у формуванні українсько-польських міждержавних стосунків