РОЗДІЛ 2
УЧАСТЬ УКРАЇНИ У СТРУКТУРАХ ОБСЄ І РАДИ ЄВРОПИ
Грандіозні геополітичні зрушення, які мали місце впродовж кінця 80-х -початку 90-х рр. ХХ ст., знайшли своє відображення, зокрема, і у зміні форм і методів діяльності європейських і євроатлантичних організацій. Зокрема це стосувалось таких структур, як Нарада з безпеки та співробітництва у Європі та Ради Європи. Саме цим організаціям першим довелось дати відповіді на виклики часу, спричинені зміною суспільно-політичного ладу у країнах регіону Центрально-Східної Європи, отриманням багатьма з них фактичної незалежності після десятиліть перебування у якості сателітів СРСР, розпадом СРСР і СФРЮ та появою нових незалежних країн на карті Європи, що мало і однозначно негативні наслідки, а саме: ескалація міжнаціонального протистояння, регіональні конфлікти на цьому грунті, сепаратистські рухи, нарешті, чи не найболючішим було питання про долю ядерної зброї колишнього СРСР за такої нестабільної ситуації.
Як наслідок, перед ОБСЄ і РЄ постала проблема вирішення цих питань. ОБСЄ більшою мірою зосередилась на питаннях безпеки, скорочення озброєнь. РЄ, відповідно до притаманних їй функцій, сконцентрувала свої зусилля на адаптації країн ЦСЄ до загальноєвропейських правових норм і стандартів, на сприянні демократизації цих країн. Нарешті, як ОБСЄ так і РЄ значну роль приділяли вирішенню міжнаціональних конфліктів та дотриманню прав національних меншин.
Для України, як нової незалежної посттоталітарної держави, яка має у своєму складі автономне утворення, значний відсоток національних меншин у складі населення, і, нарешті, як одного із спадкоємців радянського ядерного арсеналу, майже всі проблеми перехідного періоду регіону ЦСЄ були досить актуальними. А відтак, і взаємини з ОБСЄ, і РЄ набули особливого значення при розв'язанні як загальноєвропейських, так і внутрішніх проблем, без чого подальша інтеграція у Європу була б неможливою.
2.1.
Діяльність України в ОБСЄ
Ще у 1975р., прагнучи до розрядки міжнародної напруги, керівники Франції, ФРН, США і СРСР у ході зустрічей на найвищому рівні досягли домовленості про підготовку скликання Загальноєвропейської Наради з безпеки і співробітництва у Європі (далі - НБСЄ). 1 серпня 1975р. у Гельсінкі керівники 33-х країн Європи, США і Канади підписали Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва у Європі136. Зокрема, у ньому було зафіксовано 10 основоположних принципів міжнародних відносин, включаючи і такі, як непорушність кордонів, встановлених після ІІ Світової війни у Європі, неприпустимість застосування або загрози силою проти територіальної цілісності і політичної незалежності держав.
Процес багатосторонньої співпраці у межах НБСЄ був продовжений на Бєлградській зустрічі 1977 - 1978 рр., Мадридській зустрічі 1980 - 1983 рр., Стокгольмській конференції по заходах укріплення довіри і безпеки роззброєнню у Європі 1984 - 1986 рр.137 і Віденській зустрічі 1986р.138.
19-21 листопада 1990р. відбулась Паризька зустріч глав держав і урядів 34-х країн НБСЄ і ЄС. Її підсумком стало прийняття "Паризької хартії для нової Європи"139, яка ознаменувала початок нового етапу побудови безпечної Європи. А днем раніше, 18 листопада, учасники Наради підписали Договір про звичайні збройні сили у Європі (далі - ДЗЗС)140.
Таким чином, починаючи з 1975р., у Європі було сформовано певну систему міжнародних відносин, яка базувалась на десяти основоположних принципах і була покликана забезпечити мирне співіснування понад тридцяти європейських країн, що належали до двох протиборствуючих військово-політичних блоків (НАТО і Варшавський Договір), двох економічних угрупувань (ЄЕС та РЕВ), а також нейтральних країн (як Швейцарія та Югославія). Та, зрештою, - співіснування двох суспільних систем. Крім того, у підсумковому документі Паризької зустрічі НБСЄ було враховано ті зміни, що мали місце у Східній Європі та СРСР, та закладено підвалини побудови нової системи європейської безпеки без роз'єднувальних ліній, якою вона уявлялась на той час.
У лютому 1992р. Україна підписала документи НБСЄ, а у червні 1992р. - Паризьку хартію141. З цього часу Україна формально стала повноправним учасником процесу укріплення безпеки і співробітництва у Європі. Однак фактично Україна вже діяла у межах домовленостей НБСЄ. Так, на 46-й сесії Генеральної асамблеї ООН у 1991р. вона вперше брала участь як незалежна держава. Значну увагу на цій сесії українська делегація приділила вирішенню питань роззброєння та міжнародної безпеки.
У першому комітеті ГА ООН тодішній Міністр закордонних справ України А.Зленко більш детально визначив ставлення України до цих питань, зокрема, він визначив українське бачення конкретних кроків на шляху ядерного роззброєння, а саме: якнайшвидше припинення випробувань ядерної зброї, знищення наявних її запасів та гарантій невиробництва у майбутньому. Водночас Україна не заперечувала проти збереження погодженого мінімального запасу ядерного стримування142. У числі 44-х країн Україна виступила співавтором проекту резолюції з питання "Договору про всеохоплюючу заборону випробувань ядерної зброї", у якій пропонувалось провести переговори з цієї теми у межах Конференції по роззброєнню143. Також Україна була співавтором проекту резолюції "Запобігання гонці озброєнь у космічному просторі", який було схвалено ООН144. За сприяння України ГА ООН прийняла і такий документ, як проект резолюції "Про укладення ефективних міжнародних договорів про гарантії державам, які не мають ядерної зброї, проти застосування або загрози застосування ядерної зброї", у якому зокрема зазначалось, що найефективнішою гарантією була б цілковита ліквідація ядерної зброї145.
Україна активно виступила за створення зон, звільнених від ядерної зброї, а також за скорочення звичайних озброєнь, зокрема у Європі, адже це питання торкалось і сил, розташованих в Україні. Україна висловила наміри стати учасником переговорного процесу з цього питання і виступила співавтором проекту резолюції "Заходи по з