РОЗДІЛ 2
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ІНСАЙДЕРСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ДЕРЖАВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
Правове регулювання використання інсайдерської інформації при здійсненні операцій при укладенні угод щодо цінних паперів на європейському континенті з'явилось значно пізніше, ніж у США. Не можна сказати, що інсайдерська торгівля, яку традиційно у Європі називають "інсайдерські операції" (insider dealing), була невідома європейським економістам і правознавцям. Навряд чи можливість легкої наживи менше спокушала європейського директора чи іншого інсайдера ніж американського.
Особливості розвитку фондового ринку і ментальність населення деяких європейських країн певний час стримували усвідомлення шкідливості інсайдерської торгівлі у Європі порівняно з Сполученими Штатами і обумовили специфіку її регулювання [159] 176. Але провідні європейські юристи і економісти протягом останніх двадцяти років обґрунтовували відповідність заборони регулювання використання інсайдерської інформації на ринку цінних паперів потребам сучасного суспільства. Починаючи з 1990-х років можна говорити про певний консенсус політичних, економічних і юридичних кіл у питанні необхідності заборони. Навіть у Німеччині, всупереч тривалому упередженому ставленню до законодавчого регулювання використання інсайдерської інформації, бізнесові кола, у тому числі банки, підтримують таке регулювання [82] 177.
У цьому розділі основну увагу приділено правовому регулюванню використання інсайдерської інформації при здійсненні операцій з цінними паперами на міждержавному рівні Європейського Союзу. Окремі питання імплементації цих загальних норм у національне законодавство країн-учасниць ілюструється, зокрема, на прикладах ФРН, Великобританії, Франції і Нідерландів.
2.1. Розвиток правового регулювання використання інсайдерської інформації
2.1.1. Історія правового регулювання використання інсайдерської інформації
Регулювання використання інсайдерської інформації при укладенні угод щодо цінних паперів на європейському континенті започаткувала Франція, прийнявши Закон (Ordonnance) № 67-833 від 28 вересня 1967 року, згідно з яким було створено Комісію з операцій на фондовій біржі (Commission des Operations de Bourse) і запроваджено процедуру звітування за інсайдерськими операціями178. В той час, як у Франції регулювання інсайдерської торгівлі активно розвивалось (зокрема, у 1970 році на заміну системи обліку операцій було запроваджено кримінальну відповідальність інсайдерів), в інших країнах сильною була опозиція регулюванню інсайдерської торгівлі і, особливо, запровадженню кримінальної відповідальності інсайдерів. Так, у ФРН існували лише "Керівні принципи інсайдерської торгівлі" (Insiderhandelsrichtlinien), які були прийняті у 1970 році Комісією експертів фондової біржі і Міністерством економіки (далі - "Принципи")179. Ці Принципи не носили загальнообов'язкового характеру і застосовувались тільки до тих компаній і банків, які погодились їх прийняти. Фактично, інсайдери могли бути покараними тільки якщо вони добровільно погодились виконувати правила [37] 180. Але на практиці майже всі банки і переважна більшість великих компаній вважали за доцільне дотримуватися Принципів. У той час, як науковці критикували німецький підхід за неадекватність, учасники фондового ринку і практики демонстрували його ефективність і переваги саморегулювання [136] 181.
Такий же м'який підхід продемонструвала і Комісія Європейського Співтовариства (ЄС) у прийнятій в 1977 році формальній Рекомендації Державам-Учасницям стосовно Європейського кодексу поведінки в операціях з обіговими цінними паперами182. Цей документ містив заборону інсайдерської торгівлі, але не передбачав кримінальної відповідальності. Оскільки "Рекомендації" не мають сили закону для держав-учасниць, на практиці ця заборона не мала ніякого значення.
Великобританія вперше запровадила заборону інсайдерської торгівлі з кримінально-правовими санкціями у 1980 році з прийняттям Закону про Компанії. Друга половина 1980-х років ознаменувалась зростанням заінтересованості інших країн у запровадженні кримінально-правової відповідальності за інсайдерську торгівлю. Комісія ЄС створила робочу групу, яка зайнялась розробкою прямого регулювання інсайдерської торгівлі [51] 183. Через опір кількох держав-учасниць, зокрема ФРН, дискусії з приводу уніфікованої заборони інсайдерської торгівлі затягнулися. За цей час більшість держав-учасниць прийняли власні законодавчі акти у цій галузі або хоча б зробили певні кроки у цьому напрямку. Після тривалої узгоджувальної процедури 13 листопада 1989 року Рада ЄС прийняла Директиву № 89/592/ЕЕС "Про координацію законодавства щодо інсайдерських операцій" [190] 184 (далі - "Директива ЄС"). Основною метою Директиви ЄС є забезпечення рівного доступу до інформації для всіх учасників ринку [139] 185.
Директива ЄС прямо не забороняє інсайдерську торгівлю, тобто вона не має прямої дії [156] 186. Натомість, стаття 14(1) Директиви ЄС зобов'язує держави-учасниці привести своє національне законодавство у відповідність з Директивою ЄС до 1 червня 1992 року. Директива містить загальний уніфікований мінімум, але кожна держава "має право прийняти норми, які будуть більш суворими, ніж норми Директиви, за умови їх загального застосування" [190] 187.
Термін, встановлений Директивою ЄС, не був виконаний деякими з держав-учасниць. Так, ФРН прийняла відповідний Закон "Про торгівлю цінними паперами" (Wertpapierhandelsgesetz) лише 26 липня 1994 року [114] 188. Але на сьогоднішній день можна констатувати, що всі держави-учасниці Євросоюзу виконали свої зобов'язання і привели національне законодавство у відповідність з вимогами Директиви [140, 113] 189.
2.1.2. Особливості передумов регулювання інсайдерської торгівлі в державах Європейського Союзу
Не можна не помітити, що європейські держави порівняно недавно стали на шлях регулювання інсайдерської торгівлі. Причина цьому, ймовірно, двояка. Ринки цінних паперів у