розділ 2.3
даної роботи).
Подібним поняттям до ліцензування господарської діяльності є також, так зване,
патентне ліцензування. Правове регулювання ліцензування у сфері інтелектуальної
власності здійснюється статтями 426, 464, 474, 487, 495, 1107 – 1111, 1114 ЦК
України[3]. За чинним законодавством ліцензування у сфері права інтелектуальної
власності – це видача особою, повноважною розпоряджатися майновими правами
інтелектуальної власності (ліцензіаром) дозволу іншій особі (ліцензіату) на
використання об’єкта права інтелектуальної власності (винаходу, корисної
моделі, промислового зразка, компонування інтегральної мікросхеми, сорту
рослин, породи тварин, торговельної марки і т.п.) за певних умов.
Юридичним документом, який засвідчує такий дозвіл є ліцензія або ліцензійний
договір. Цими документами визначаються умови використання ліцензіатом об’єкта
права інтелектуальної власності, розмір та порядок внесення плати ліцензіатом
ліцензіару за використання об’єкта інтелектуальної власності.
Отже, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється шляхом
укладання цивільно-правових договорів (п.п.1,2 ч.1 ст.1107 Цивільного кодексу
України). Ці договори ґрунтуються на комерційних інтересах сторін. У певних
випадках (ч.4 ст.1108,ч.2 ст.1109 Цивільного кодексу України) тут можлива
видача ліцензіатом субліцензії іншій особі. Ліцензування ж господарської
діяльності здійснюється шляхом видання господарсько-правових управлінських
актів компетентними органами, на заздалегідь визначених в нормативному
правовому порядку, умовах. Воно обумовлено інтересами держави і суспільства в
захист їх життєво необхідних потреб. Ніяке субліцензування з боку ліцензіата
тут не допускається. Плата за видачу ліцензії зараховується до Державного
бюджету. Отже, ліцензування у сфері інтелектуальної власності є якісно іншим
правовим явищем порівняно з ліцензуванням певних видів господарської
діяльності.
Механізм контролю за дотриманням публічних інтересів при здійсненні
господарської діяльності включає в себе ліцензування, патентування та
сертифікацію, кожний з цих засобів має своє призначення, сферу і порядок
застосування. Однак, дуже часто відбувається дублювання зазначених засобів, що
засвідчує необхідність подальшого відпрацювання в законодавстві порядку
здійснення контролю за дотриманням відповідних публічних інтересів.
Узгодженість та взаємодія прямих методів державного регулювання – ліцензування,
патентування і сертифікації, має наслідком вдосконалення процесу легітимації
господарської діяльності.
1.5. Нормативно-правова основа ліцензування господарської діяльності
В Україні нормативно-правова база ліцензування господарської діяльності в
цілому склалася, але потребує подальшого вдосконалення і розвитку. Вперше
положення про ліцензування підприємницької діяльності як про правове явище було
вміщено у Законі України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво»[6], а саме в
ст. 4 зазначалось, що без спеціального дозволу (ліцензії), який видається
уповноваженими органами, не можна здійснювати деякі види діяльності. Всього
тоді було визначено одинадцять таких видів діяльності.
Про ліцензування господарської діяльності йшлося також у Законі України від 27
березня 1991 р. «Про підприємства в Україні»[8], в ст.8 якого передбачалося, що
окремими видами підприємництва можна займатися лише на підставі спеціального
дозволу (ліцензії) з посиланням, що порядок ліцензування регулюється Законом
України «Про підприємництво».
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємництво» постановою Ради
Міністрів УРСР від 15 квітня 1991 р. №99 було затверджено Положення про порядок
видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на
здійснення окремих видів діяльності[79]. Це Положення передбачало перелік видів
діяльності, які підлягали ліцензуванню, порядок видачі ліцензій та порядок
прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії. Зазначалися також реквізити
ліцензії та строк дії.
Законом України від 15 жовтня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону
України «Про підприємництво»[12] передбачалося ліцензування ще 23 видів
підприємницької діяльності. Безсистемність законодавчого визначення видів
підприємницької діяльності, які здійснюються на підставі ліцензії, призвела до
того, що їх повний і точний перелік встановити стало дуже важко.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 транвя 1994 р. затверджено нове
Положення про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності спеціальних
дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності[85]. В цьому
Положенні було зазначено 29 видів діяльності, для здійснення яких необхідно
отримання спеціального дозволу. Визначалися органи управління, уповноважені
видавати ліцензії, які за погодженням з Держпідприємництвом, наділялися правом
затверджувати інструкції щодо умов і правил здійснення окремих видів діяльності
та контролю за їх дотриманням.
Законом України від 13 липня 1995 р. «Про внесення доповнень до Закону України
«Про підприємництво»[19] статтю 4 Закону України «Про підприємництво» було
доповнено положенням про те, що види діяльності, які підлягають ліцензуванню,
визначаються лише цим Законом, а також збільшено перелік видів діяльності, що
потребують ліцензування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 р. №1164 було
затверджено Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької
діяльності за її видами»[89]. У Концепції, зокрема, вказувалося на необхідність
перебудови методології та організації заходів щодо ліцензування окремих видів
підприємницької діяльності. Головним завданням ліцензування визначається захис
- Київ+380960830922