РОЗДІЛ 2
РЕАЛІЗАЦІЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ УКРАЇНСЬКИХ
ВИРОБНИКІВ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ
2.1. Світовий ринок мінеральних добрив у контексті конкурентної позиції провідних оферентів
Зростання обсягів і розмаїтості світогосподарських зв'язків, що супроводжується посиленням економічної взаємозалежності країн світу - глобалізація - стала в даний час головною тенденцією розвитку світової економіки. Світовий ринок мінеральних добрив тяжіє до глобальних ринків. Але в силу специфіки об'єкту торгівлі він розвивається як сукупність регіональних ринків. Глобалізація через регіоналізацію може бути визначена як риса, що формує специфічне в оформленні конкурентної позиції фірми та реалізації її конкурентних переваг на цьому ринку. Специфічне проявляється в тому, що фірма може мати конкурентні переваги на одному регіональному ринку і не мати їх на іншому. Звідси оформлення конкурентної позиції фірми повинно базуватися на принципі позиціонування з точки зору місцезнаходження.
Сучасний світовий ринок мінеральних добрив можна представити як сукупність 10 регіональних ринків: Західної та Східної Європи, СНД (включаючи всі країни колишнього СРСР), Північної та Латинської Америки, Африки, Середнього Сходу (включаючи Єгипет), Азії (Афганістан, Бангладеш, М'янма, Індія, Індонезія, Японія, Південна Корея, Малайзія, Пакистан, Таїланд), Східної Азії (Китай, Північна Корея, В'єтнам) та Океанії (Австралія, Нова Зеландія). Така систематизація має місце на ринку кожного з МД. Тому аналіз конкурентних позицій на світовому ринку ми будемо вести відповідно до складових ринку МД та його регіональної структури.
2.1.1. Світовий ринок аміаку
Загальну характеристику цього ринку можна звести до того, що, по-перше, виробництво аміаку ведеться майже у 80 країнах світу, більшість аміачних виробництв розташована в регіонах: Північна Америка (15 %), Китай (22%), СНД (17 %), Південна Азія (12%), Західна Європа (9%), Ближній Схід (7%), Східна Європа (6 %), Індонезія і Японія (4 %), Мексика і країни Карибського басейну (включаючи Венесуелу) (3 %), прискореними темпами воно розвивається в районах з дешевим природним газом, як Латинська Америка (Венесуела - 600 т/доба в 1999 р.), Ближній і Середній Схід (Єгипет - 400 т/доба, Саудівська Аравія - 271 тис.т у 2000 р.). По-друге, світове споживання аміаку знаходиться на рівні 107 млн. т/рік, його структура, за даними англійської консультаційної фірми "Chem Systems", має вигляд: виробництво карбаміду - 54%; аміачної селітри - 16%; інших хімікатів - 30%). По-третє, світова торгівля аміаком наприкінці 90-х років склала 11 % світового виробництва. По-четверте, основними експортерами аміаку виступають Росія, Україна, Тринідад і Тобаго, основними імпортерами - США та країни Західної Європи (табл. 2.1.)
Таблиця 2.1
Основні світові експортері й імпортери аміаку
(станом на кінець 90-х років ХХ ст.)
Головні експортери Головні імпортери Регіон, країна % Регіон, країна % Росія й Україна 43 США 43 Тринідад і Тобаго 22 Західна Європа 26 Середній Схід 13 Інші 31 Інші 22 Джерело: IFA, 2000
За даними експертів, світовий ринок аміаку перебуває в стані нерівноваги. Вона спричинена надвиробництвом продукту, яке не зменшується, а зростає, причому вкрай нерівномірно. Так, згідно з прогнозом компанії "D.H.Lauriente Consultanis", потужності по виробництву аміаку у Венесуелі до 2003 р. зростуть на 135% (до 1,7 млн.т.). У регіоні Ближнього і Середнього Сходу найбільше високі темпи приросту потужностей будуть спостерігатися в Іраку, Омані, Південно-Східній Азії - в Індонезії. В Австралії німецька фірма "Krupp Unde" через свою місцеву філію веде будівництво заводу аміаку потужністю 180 тис. т/рік для компанії "Queensland Nitrates". З іншого боку, у період до 2003 р. немає підстав очікувати скільки-небудь помітного приросту потужностей у Канаді, США, Японії, країнах Центральної та Східної Європи.
У перерахованих регіонах значна частка застарілих потужностей, уведених в експлуатацію до 1975 р. В цілому частка застарілого обладнання у світі складає 35%, в тому числі: в Західній Європі - 49%; Північній Америці - 50%; Центральній Європі - 62%; країнах Карибського басейну - 23%; Близького Сходу - 20%; Південної Азії - 25%; Південно-Східної Азії - 26%; колишнього СРСР - 40%; в інших регіонах - 44%.
Провідну роль на ринку продавців аміаку відіграють країни СНД. Однак їх конкурентна позиція не може бути визначена як ефективна. Основна причина цього - застаріле, малоефективне обладнання. За останні 10 років ні в Росії, ні в інших країнах СНД не було збудовано жодного сучасного агрегату виробництва аміаку. Всього на територіях колишнього СРСР побудовані 44 аміачних агрегати третього покоління потужністю 1360-1420 т/доба (включаючи недобудовані). 24 з них спроектовані "ГИАП", інші - фірмами Toyo Enginuring Company (TEC), та Creusot Loire, Chemico. Агрегати мають середньорічне споживання енергії від 10,07 до 11,2 Гкал на 1 т аміаку і середньодобове споживання енергії від 9,6 до 10,6 Гкал на 1 т аміаку. Найважливішим показником технічного рівня агрегатів є споживання енергії на тонну продукту, оскільки частка вартості енергоресурсів у собівартості аміаку досягає 80%. Додаток Б дає загальне уявлення про конкурентоспроможність цих агрегатів.
Звичайно, можливості для модернізації аміачних агрегатів СНД є, але радикальну модернізацію варто починати при умові, що гарантовано стійкий експорт азотної продукції. У противному випадку віддача від модернізації не зможе покрити витрати, і в такому разі варто погодитися з думкою більшості фахівців-експертів про переваги тактики часткових модернізацій. Така тактика дозволить рознести вкладення в модернізацію і реконструкцію в часі й обережно очікувати позитивних комерційних результатів, постійно використовуючи амортизаційні відрахув