РОЗДІЛ 2.
РОЛЬ ГРОМАДСЬКОЇ Й ПРИВАТНОЇ ІНІЦІАТИВИ У РОЗШИРЕННІ МЕРЕЖІ ПОЧАТКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
2.1. Створення нової системи початкової освіти в першій чверті ХІХ ст.
У галузі освіти царська Росія в першій чверті ХІХ ст. продовжувала відставати від передових країн Європи. Кількість шкіл та інших учбових закладів на Лівобережній Україні, як і в усій Російській імперії, була незначною у співвідношенні з чисельністю всього населення.
На початку ХІХ ст. у розвитку освіти відбулись значні зміни. Царський уряд через школи намагався задовольнити потреби країни в освічених кадрах і одночасно витравити в українського народу національну свідомість, денаціоналізувати і нав'язати йому почуття покірливості й меншовартості. Царизм приступив до ліквідації національної школи в Україні, яка вивела її свого часу врівень з найосвіченішими державами Європи. Почалось насадження нових типів навчальних закладів1.
На початку століття імператор Олександр І проводить реформу системи освіти. У 1802 р. було утворено Міністерство народної освіти, а в 1803 р. опубліковані "Попередні правила народної освіти"2. Згідно них у країні створювалися навчальні заклади чотирьох типів: парафіяльні училища, повітові училища, гімназії та університети. Міністерство освіти взяло шкільництво під найпильніший контроль. На місцях його здійснювала адміністрація створених протягом півстоліття учбових округів. Навчальні
_______________________________________
1 Борисенко В.Й. Курс української історії. - 1996. - С. 407.
2 Внешкольное образование в России в период разложения и кризиса феодально-крепостнических отношений (1800 - 1861 гг.). - Харьков, 1966. - С. 4.
заклади Лівобережної України підпорядковувались Київському учбовому округу. За статутом 1804 р. створювалась система освіти, за якою в парафіяльних училищах викладалося те, що необхідно було знати при вступі
до повітового училища, в повітових училищах навчали тому, що потрібно знати для навчання в гімназії. Гімназії, в свою чергу, розглядались, як підготовчі заклади для вступу в університет1.
Становлення нової початкової освіти на Лівобережній Україні в першій чверті ХІХ ст. відбувалось в умовах українського національного відродження, рушієм якого було дворянство. Широкі народні маси не були активними учасниками цього процесу, оскільки перебували в кріпацькій неволі, і не мали можливості впливати на культуру та освіту. У своїй масі вищі прошарки суспільства дбали переважно лише про освіту своїх дітей.
Про кількість учнів у повітових училищах Чернігівської губернії та їх соціальний склад свідчать дані статистичної таблиці за 1820 р.2
Назва повітового училищаДворяниЧинов-никиДухове-нствоКуп-ціМіща-ниСеля-ниРазомЧернігівське12239-6207194Глухівське7420-91810131Погарське3314-223375Стародубське488-42614100Ніжинське4911-1019998Олександрій-ське грецьке5--1123553___________________________
1 Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лекцій. - Тернопіль, 1994. - С. 79.
2 Андрияшев А. Материалы для истории учебных заведений Черниговской дирекции с 1789 - 1832 г. - К., 1865. - С. 77.Кролевецьке15553-3177Конотопське2263457294Городницьке107--5729Остерське322--81052Козелецьке1619-44346Мглинське186--9538Сосницьке326--4-42Разом4761936501981061029 З таблиці видно, що більшість учнів у повітових училищах походили з дворянства. Вони становили в середньому 5/8 загальної кількості учнів, а діти інших верств населення - не більше 3/8. Загальний відсоток селянських дітей не перевищував 1/8 всього учнівського контингенту.
Царизм намагався перекласти витрати на освіту народу на його плечі, фактично повністю самоусунувшись від них. Тому створення парафіяльних училищ відбувалось досить повільно і малопомітно. Князь О.Б. Куракін прагнув залучити дворянство до їх влаштування і звернувся з відповідною пропозицією до всіх повітових маршалів Полтавської та Чернігівської губерній. Розрахунок генерал-губернатора на те, що в дворянстві, як культурному класі суспільства, він зустріне співчуття, не справдився. Це був час кріпосного права, коли про освіту кріпаків не тільки не думали, але вважали її зайвою і непотрібною. Багато дворян навіть не відповіли князю, інші дали знати про отримання його пропозиції і тільки деякі висловилися з цього питання. Предводитель дворянства Зіньківського повіту Полтавської губернії від імені дворян зазначав, що вони не відчувають великої потреби у таких школах. Але, якщо подібні заклади будуть засновуватися державою, то поміщики не відмовлять їм у матеріальній допомозі. Полковник М.Козицький, зокрема, обіцяв для цієї благодійної справи пожертвувати 200 крб. асигнаціями. Свою допомогу у випадку відкриття парафіяльних училищ запропонував також роменський поміщик Полтавської губернії (ім'я не вказано)1. Більше відгуків на пропозицію князя Куракіна не надійшло.
Утопічний план заснування парафіяльних училищ без всяких витрат держави, розрахунок тільки на самодіяльність прихожан, благодійність поміщиків і дарову працю парафіяльного духовенства, заздалегідь був приречений на повне фіаско, як це і трапилось. Але то був вік сентименталізму, коли вірили в магічну силу гуманних принципів проголошуваних з трону2. У справі освіти народних мас державне керівництво сподівалось, що достатньо буде його відповідного заклику і поміщики стануть відкривати за власний рахунок школи для своїх кріпаків, а духовенство не відмовиться безплатно вчителювати. Роль громадської та приватної ініціативи в першій чверті ХІХ ст. на Лівобережній Україні в галузі освіти та увага суспільства до неї були низькими.
І. Ф. Павловський у своїй праці "Полтавцы иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители" (1914), згадує лише єдиний випадок заснування початкової школи поміщиками Полтавської губернії в епоху кріпосного права. У селі Чепуровці Пирятинського повіту Полтавської
- Київ+380960830922