РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ ТА ПІДГОТОВКА КОМАСАЦІЇ НА ВОЛИНІ
В КОНТЕКСТІ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ
2.1. Передумови комасації
Перебудова аграрного устрою в Центральній і Східній Європі відбувалася ще до
Першої світової війни 1914–1918 рр. і проходила переважно добровільно.
Парцеляцію великих маєтків землевласники та селяни проводили майже без
державного втручання. Внаслідок політичних і соціальних змін, викликаних
війною, перебудова земельного устрою у багатьох країнах стала справою
першочергової ваги, і вимагала невідкладного її розв’язання. Зростаюча
чисельність населення у найбільших Європейських країнах після Першої світової
війни призвела до того, що навіть за умови інтенсивного використання
сільськогосподарських земель не завжди вдавалося задовільнити зростаючі потреби
у продукції аграрного виробництва. Надмірне зростання населення і недостатній
розвиток промисловості, що обумовлював низькі темпи приросту міського
населення, створювали усі передумови для виникнення аграрного перенаселення,
погіршення умов виживання сільського населення, що породжувало проблему
існування самої держави. У Східній Європі, особливо у державах з аграрним
характером виробництва, до яких належала Друга Річ Посполита, ця проблема
набула особливої гостроти, тому майже всі центральноєвропейські та
східноєвропейські держави, серед яких були і новостворені, приступили до
законодавчого оформлення процесів аграрної перебудови. Залежно від внутрішніх і
зовнішніх факторів, їх впливу на соціально-економічний розвиток виникали і
специфічні форми та методи перебудови, юридичного врегулювання земельних
відносин. Не скрізь влада у ході аграрної реформи ставила перед собою однакову
мету. У новостворених державах (Литва, Чехословаччина, Латвія) під час її
проведення крім соціальних і економічних факторів, велику роль відігравали
політичні й національні чинники.
Аграрні перетворення у сусідніх із Польщею країнах, безумовно, впливали на неї
і спонукали владу до проведення власної аграрної реформи, і перш за все
комасації, яку держави Західної Європи завершили ще десятиліття тому і вже
переконалися у її корисності. Крім того, Друга Річ Посполита належала до тієї
групи держав, де незначна частина населення володіла величезним обсягом
сільськогосподарських земель, тоді як основна маса населення була або зовсім
безземельною, чи володіла незначною її кількістю, і не мала без реформи жодних
шансів на поліпшення свого жалюгідного становища. За таких умов необхідність
аграрної перебудови набувала не стільки економічного, скільки соціального
характеру.
Отже, одночасно із розбудовою держави найактуальнішою проблемою для Польщі
після Першої світової війни була необхідність проведення аграрної реформи.
Польський дослідник Ф. Буяк, аналізуючи це питання, писав у ті часи, що якщо
хочемо збудувати сильну, здорову державу, то мусимо насамперед зайнятися
упорядкуванням аграрного устрою [565, с. 9].
Юзеф Пілсудський уже в декреті від 7 лютого 1919 р. зробив розпорядження
міністрові землеробства і державних маєтностей розпочати невідкладні роботи з
організації і проведення парцеляції маєтків, але не польських власників, а
колишнього російського Селянського банку, створення установ для проведення
парцеляції, внутрішньої колонізації, а також меліорації. Декрет Ю. Пілсудського
вимагав заснувати Польський земельний банк із своїм статутом, щоб через нього
передавати в оренду безземельним і малоземельним господарям землі держави в
такому розмірі, щоб вони могли прогодувати свої сім’ї [379, с. 134–135].
Питання земельної реформи не сходили з порядку денного і під час роботи
Законодавчого сейму. Однак, політичне і господарське становище в державі не
давали надій на швидке законодавче врегулювання аграрного питання. Депутати
сейму намагалися хоча б визначити основні віхи майбутньої реформи. 10 липня
1919 р. сейм ухвалив постанову про основи земельної реформи, основна цінність
якої полягала в тому, що головні її ідеї збереглися у всіх наступних законах
про виконання земельної реформи.
Вищезгадана постанова передбачала, що земельний устрій Польщі повинен
спиратися, передусім, на сильні, здорові, спроможні до інтенсифікації
виробництва селянські господарства, які функціонуватимуть на засадах приватної
власності різного типу і розмірів. Отже, з одного боку, був зроблений наголос
на розвиток селянських господарств, що міг відбутися, головним чином, за
рахунок великої земельної власності. З другого боку, було підкреслено, що
перебудова земельного устрою має відбутися зі збереженням системи
індивідуального господарювання і виключенням можливості соціалізації землі.
Держава мала бути єдиним органом, що врегульовував механізм володіння землею, а
її власниками, на думку влади, могли стати тільки особи, що особисто вели
господарство.
Для організації заходів реформи було прийнято рішення заснувати Головне
земельне управління, господарськими органами якого мали бути повітові земельні
управління, що включали повітові земельними комісії. Разом із Головним
земельним управлінням мав бути заснований Державний земельний банк для
фінансування осадників. Щоб сприяти прискоренню земельної реформи, сейм законом
від 2 серпня 1919 р. уповноважив уряд Польщі видавати розпорядження, що мали
силу закону. На цій підставі тимчасовим розпорядженням Ради міністрів від 1
вересня 1919 р. право переносити нерухому земельну власність надавали власникам
лише за згодою місцевої державної влади. Такої згоди не вимагали тоді, коли
мова йшла про селянську нерухому власність, зміну власника шляхом при
- Київ+380960830922