Розділ 2
ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ
ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. ЗЛОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ
Перед тим як надати визначення та розглянути сутність тактики злочинної діяльності, необхідно обумовити, що являє собою злочинна діяльність і які її аспекти цікавлять безпосередньо криміналістику.
Злочинну діяльність можна віднести до тих понять, про які ми знаємо все, до того часу, поки нас не запитають що ж це таке [60, 19].
В якості юридичного поняття словосполучення злочинна діяльність використовувалось ще у дореволюційному російському кримінальному законодавстві.
Так, ст. 64 Кримінального уложення 1909 р. установлювала: "Вчинивший до проголошення вироку, резолюції або рішення про винність, два чи більше тотожних або однорідних злочинних діяння, за звичкою до злочинної діяльності або внаслідок звертання такої діяльності у промисел, підлягає, якщо в законі не визначено за такі діяння особливого покарання, відповідальності за правилами про сукупність, у статтях 60-63 постановлених" [89, 55-56]. Проте, не офіційного, не доктринального тлумачення це поняття тоді не отримало. Немає його і зараз, коли поняття злочинної діяльності використовується як в юридичній літературі, так і в кримінальному законодавстві, однак без з'ясування його сутності, структури та значення для теорії й практики [89, 55-56].
У філософії та психології активно розробляється міждисциплінарна теорія людської діяльності, проте її злочинний різновид навіть не згадується. Філософи, розглядаючи види людської діяльності, не вказують як самостійний вид злочинну діяльність. Вони лише відмічають такі характеристики діяльності як негативна, антисуспільна, протизаконна, аморальна [43, 13]. В той же час про неї постійно йдеться всюди: від засобів масової інформації до судових засідань. Необхідність вивчення такого роду людської діяльності є очевидною. Вона продиктована потребами науки, практики, сучасного суспільства. По-перше, поняття "злочинна діяльність" має самостійне кримінально-правове значення і потребу в його теоретичному обгрунтуванні [88, 24]. По-друге, дослідження цієї проблеми особливого значення набуває в зв'язку зі значним зростанням професійної та організованої злочинності, її інтелектуального й технічного рівня та необхідністю ретельного криміналістичного аналізу діяльності злочинних угруповань з метою її своєчасного виявлення, припинення, а також швидкого і всебічного розслідування.
Злочинність в усьому світі за останні 30-40 років зросла в середньому у 3-4 рази, на території колишнього СРСР - у 6-8 разів, у США - у 7-8, у Великобританії і Швеції - у 6-7, у Франції - у 5-6 разів та ін. За даними огляду ООН за 1985-1990 рр. зростання злочинності у світі становить у середньому 5 відсотків за рік [170, 9].
Відносно нинішнього становища в Україні, злочинність уже не просто хвилює та лякає громадян. Настрій населення стає все більш песимістичним. Страх, як тимчасове явище, підмінюється визнанням відсутності контролю над злом та його всемогутністю, отже вся територія країни поділена на сфери впливу між злочинним світом. За останні роки, підкреслює В. Зеленецький, "зростання злочинності в країні досягло розмірів, які загрожують нормальному функціонуванню держави, виявилося небезпечним для життєдіяльності суспільства" [58, 6].
Громадяни не вірять у право, закони, свій захист з боку правоохоронних органів, а ще більше - у їх компетентність і справедливість. За даними анкетування, 55,6% респондентів, тобто більша частина громадян, дали оцінку діяльності держави у боротьбі зі злочинністю "незадовільно", 21,8% - "надзвичайно негативно", 21,4% - "задовільно" і тільки 1,2% - "позитивно" [19, 226]. Опитані з цієї ж теми в'язні вважають, що держава веде боротьбу зі злочинністю: "незадовільно" - 27,5%, "надзвичайно негативно" - 14,4%, "задовільно" - 41,3%, "позитивно" - 10,6%. Тобто в цілому існує негативне відношення суспільства до авторитету держави і правоохоронних органів. Причина тому - підвищення злочинної організованості, відсутність рівності всіх перед законом, корумпованість державних службовців, недостатнє пізнання природи та змісту такого виду діяльності як злочинна тощо.
Злочинність поряд з інтелектуалізацією, організованістю, витонченістю набуває більше корисної спрямованості. Відбувається процес витискування зі сфери корисної злочинності, і з усієї злочинності взагалі, примітивного кримінального типу інтелектуальним злочинцем, з новими, витонченими засобами і формами злочинної діяльності. Завдяки безпрецедентному розшаруванню суспільства, зростаючому безробіттю і скороченню армії на соціальне "дно" потрапляє значна кількість кваліфікованих фахівців [170, 10]. Це посилює процес інтелектуалізації і професіоналізації злочинності. Помітне зниження рівня освіченості в Україні - один з основних факторів зростання злочинності та деморалізації суспільства - помітно контрастує з підвищенням рівня "злочинної" освіти. Проведене анкетування свідчить про те, що зі 160 опитаних в'язнів, 60 чоловік, тобто 37,6% мають лише середню освіту, а 35 чоловік (22,1%) - навіть незакінчену середню. Проте зростання безробіття, перевага серед в'язнів найбільш небезпечних суб'єктів, переповнення слідчих ізоляторів і ВТК перетворюють місця перебування злочинців у своєрідні "університети", де формується груба і жорстока частина організованої, корисливої та насильницької злочинності. Тут встановлюються кримінальні стосунки і відбувається обмін досвідом злочинної діяльності. У слідчих ізоляторах і виправно-трудових установах процвітає насильство, наркоманія та інші пороки. Тут кожний новачок отримує неформальний статус, який зберігається за ним у виправно-трудовій колонії й після неї. За даними анкетування осуджених осіб, відмічаючи недоліки в діяльності по боротьбі зі злочинністю, вказують, що до місць позбавлення волі дуже часто потрапляють дійсно невинні, які за час свого перебування там стають справжніми злодіями, але ж ніяк не виправляються.
Зараз спостерігаються такі