РОЗДІЛ 2
ПРАВО НА КОМПЕНСАЦІЮ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ
2.1. Юридична природа права на компенсацію моральної шкоди та його місце у процесуальній формі
Свої витоки право на компенсацію моральної шкоди бере з тих історичних часів, коли зароджувався у вітчизняному праві даний інститут. Але сучасний зміст даного права, його правова природа у нинішньому розумінні, насамперед, формувалась починаючи з другої половини XIX століття. Саме в цей період було висловлено основну аргументацію як за, так і проти закріплення даного права в законодавстві.
Думка про те, чи є морально-етичним визначення розміру заподіяної моральної шкоди та компенсація її грошима завжди привертала увагу правознавців. Зокрема, дана проблема обговорювалася у дореволюційній правовій літературі, оскільки законодавством царської Росії було передбачено відшкодування такої шкоди. В той час було чимало як противників, так і прихильників закріплення і застосування цього інституту.
До перших належить видатний правознавець того часу Г.Ф. Шершеневич, який, зокрема, писав: "винагорода за моральну шкоду є сама по собі моральна шкода" і, що "...треба настільки зневажати людину як особистість, щоб переконувати її, що гроші здатні задовольнити всі моральні страждання. Переведення моральної шкоди на гроші - результат буржуазного духу, який вимірює все грошима і який вважає все продажним" ?182?111. Л.І. Петражицький наголошував на антикультурності, антисоціальності компенсації моральної шкоди ?118?112. Ряди противників компенсації моральної шкоди поповнили Н.С. Таганцев та Д.І. Мейєр. Н.С. Таганцев стверджував, що матеріальна винагорода може стосуватися лише майнової шкоди, яка є єдиною шкодою, яку можна оцінити та призначити винагороду у грошовій або іншій матеріальній формі; що ж стосується моральної шкоди, то вона може бути "загладжена" тільки покаранням, в якій би формі воно не проявлялося ?165?113. Д.І. Мейєр закликав всіх ображених (у разі заподіяння шкоди) до християнських постулатів - прощення ближнього ?98?114.
Інший відомий юрист початку ХХ століття С.А. Бєляцкін вважав, що нічого дивного в тому не має, що людина, в котрої через чужу провину відібрали життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають "джерела людських задоволень" ?14?115. Прихильником даної ідеї був також і І.А. Покровський, який був переконаний, що ідея захисту людських особистісних цінностей та прав закономірно відроджується та справедливо намагається зайняти місце в системі права ?120?116.
Свою точку зору відстоював В.І. Синайський, який визнавав право на компенсацію моральної шкоди лише для незаконно засудженої особи (при цьому враховувалися такі умови скоєння злочину: умисел чи необережність судді, судді були поставлені у скрутні та тяжкі умови при здійсненні правосуддя, що спричинило незаконне засудження та завдання шкоди невинній особі). Пізніше він висловив думку про те, що коректніше вживати термін "штраф", а не "компенсація моральної шкоди" за порушення моральних благ потерпілого, який міг би бути адресований, в окремих випадках, на користь потерпілого, а в інших - на користь суспільства ?149?117.
Ми підтримуємо погляди С.А. Бєляцкіна на дану проблему, який, на відміну від сучасників тієї доби, вбачав загрозу у ігноруванні державою моральної шкоди та моральних інтересів, яка б похитнула віру суспільства у особисті права та блага кожного конкретного індивіда ?13?118.
Особливий вплив на розвиток та закріплення права на компенсацію моральної шкоди, на визначення його юридичної природи було спричинено, насамперед, у радянський період, в який у принциповому вимірі заперечувалась можливість та необхідність компенсації моральної шкоди. Проти юридичного визнання моральної шкоди як правового факту, що породжує відповідальність заподіювача шкоди перед потерпілим, висувались два основні аргументи. Перший зводився до того, що немайнова шкода не підлягає грошовій оцінці і не може бути компенсована шляхом присудження потерпілому якої-небудь грошової суми ?159?119. Другий аргумент полягав у тому, що особистість радянської людини знаходиться на високому рівні, її гідність чи страждання грошима не вимірюються, а компенсація моральної шкоди є чужою соціалістичній правосвідомості та праву, оскільки принижує людську гідність. В радянській правовій літературі зазвичай підкреслювалося, що моральна шкода не тільки не відшкодовується за радянським законодавством, а й не повинна відшкодовуватись, бо таке відшкодування характерне для права буржуазного суспільства, в якому все, в тому числі духовні і моральні цінності, оцінюються грошима ?57?120 .
Основним теоретичним постулатом концепції про те, що моральна шкода не може бути оцінена і компенсована у грошовій або іншій матеріальній формі, було вихідне положення, що така шкода належить до нематеріальної (духовної) сфери людського життя. Ця позиція була вихідною, пануючою, але вона допускала і різноманіття думок.
Так, в дискусії 20-30-х, визнавати чи ні моральну шкоду як юридичний факт, який обумовлював би настання відповідальності й можливість компенсації, висловлювалася думка про допустимість компенсації моральної шкоди лише у випадках, коли одночасно завдавалася і шкода здоров'ю ?173, 16, 1, 90?121. При цьому, Б.Лапіцький зазначав, що гроші не виконують у даному випадку роль еквівалента моральних страждань, а є лише засобом їх полегшення ?84?122. Пізніше, на праві компенсації моральної шкоди та проблемах з приводу його втілення у законодавство та застосуванні у судовій практиці було поставлене своєрідне "табу". Це питання у 40-50-і роки взагалі не обговорювалося, що можна пояснити посиленням авторитарних тенденцій у суспільстві та масовими політичними репресіями. "... Це типовий приклад тотальної ідеологізації права і зневага до захисту інтересів особи"?92?123.
Починаючи з 60-х років проблему моральної шкоди піднімає М.С. Малеїн, який в своїх працях вказує на недостатню переконливість аргументації противників ком
- Київ+380960830922