РОЗДІЛ 2
НЕОЛОГІЗМИ-НОВОТВОРИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ
Кількісне збільшення словникового складу мови найпослідовніше відображає словотворення на основі власної та запозиченої лексики. "Нових коренів у мові, як правило, не прибуває або прибуває дуже мало", зауважував на початку ХХ століття І. Огієнко [110:335], тому розвиток лексики української мови найактивніше здійснюється через словотвір, який відображає процеси, що постійно відбуваються в мові. Творення нових слів є одним із найважливіших засобів збагачення словникового складу мови, а також важливим фактором адаптації нових запозичень у лексичній системі української мови. Цієї тези послідовно дотримуються дослідники лексики, зауважуючи, однак, що в словотворчих процесах "лексиколога буде цікавити дещо інше, порівняно з тим, на що звертає увагу дериватолог" [101:10]. Ю. С. Сорокін уважає, що насамперед потрібно виявити зовнішні і внутрішні причини активізації певних словотвірних типів у конкретний період мовного розвитку [147:181], бо "новотвори певного історичного періоду несуть у собі в стислому вигляді досить широку інформацію про особливості економічного, політичного, культурного життя своєї епохи, в них, як у зародку, виявляються ті мовні тенденції, які розвинуться у майбутньому" [101:10]. Словотворення в українській мові 90-років ХХ ст. відображає не лише потреби в найменуванні нових реалій життя, а й тенденцію до усунення наслідків волюнтаристської політики в мовному будівництві минулих десятиліть, необхідність освоєння засобами української мови багаточисленних запозичень, а також створення власне українських відповідників до них. Використання українського національного словотвірного потенціалу є визначальним чинником у збереженні самобутності мови. Hайбільш регулярно лексичний склад української мови поповнюється за допомогою морфологічного способу словотвору, який є продуктивним як для новотворів на базі власне української лексики, так і для словотвірної адаптації слів-запозичень. Переважна більшість (майже 81%) нових слів є наслідком морфологічного творення (новотворами), а 19% лексико-семантичного (семантичними неологізмами). Збагачення і розвиток словникового складу мови (який складається з похідних і непохідних слів) тісно пов'язані зі змінами в житті суспільства. Тісний взаємозв'язок словотвору та лексики спричиняє наддинамічні параметри першого система словотворення активно "реагує" на своєрідне соціальне замовлення, на щоденну потребу номінувати щось нове. Серед функцій словотворення (номінативної, конструктивної, компресивної, експресивної та стилістичної [55]), особливо активно діє номінативна. Кожне нове явище політичного, економічного чи культурного життя суспільства отримує назву, яка, найчастіше, є результатом використання словотворчого потенціалу мови.
Упродовж аналізованого періоду найбільшу частку новотворів виявлено в межах лексики таких тематичних груп: "Політика", "Економіка", "Право", "Наука і техніка", "Культура і мистецтво", "Спорт".
2.1. Тематичні групи новотворів
2.1.1. Тематична група "Політика". До цієї лексики зараховуємо:
слова на позначення процесів становлення й утвердження Української державності. Семантичним центром її є слово "держава". Організаційний процес в Україні отримав назву "державотворення" формування й утвердження інститутів незалежної держави ("Мета - витворити з партії протестів і масових заходів якісно іншу структуру, спрямовану на державотворення й реалізацію завдань власне політичної організації" [МГ, 8.04.93]), а також "державобудування" ("Уже вдруге військово-політична смута в Москві дає реальні шанси Україні для успішних кроків по державобудуванню, зміцненню безпеки народу" [ЛУ, 7.10.93]). В обох новотворах семантичними компонентами є: "творити", "будувати", "незалежна держава".
Політиків різних рангів, які реалізують державотворення, а також усіх, хто активно сприяє розбудовчим процесам, підтримує українську державність, називають державотворцями (той, хто бере участь у державотворенні. Реалії, які відбивають незалежну політику України, дії, спрямовані на розвиток суверенності, означаються як державницькі такі, що сприяють утвердженню й розвитку держави ("Інша причина, яка змушує президента вдатися до такого кроку, відсутність державницьких і політичних традицій" [ЛУ, 19.03.92]), державорозбудовчі (який сприяє розбудові державних інститутів), державотворчі (який стосується державотворення). Розширився склад лексики, пов'язаної із поняттям "Україна", "український". Це українознавство, українознавець, українознавчий, українотворчий, україноненависництво, антиукраїнський, антиукраїнство.
назви, які відображають суспільний статус країни до і після прийняття Декларації про незалежність від 24 серпня 1991 року. Лексика на означення реалій радянського періоду в історії України переважно cформувалася на основі переосмислення політики та ідеології комунізму. Однак серед цієї підгрупи є й немало новотворів: комуноімперіаліст - "той, хто втілює загарбницьку політику комуністичної держави" ("Вся Східна Європа була віддана на поталу радянським комуноімперіалістам" [Вітч., 1993, № 9-10]), комуношовініст - "комуніст, який сповідує імперські, шовіністичні погляди" ("Редактор привернув увагу до чергової провокативної витівки комуношовіністів з Верховної Ради" [Час, 19.02.97]). Ідеологія комунізму трактується як патологічна, хвороблива у слові патоідеологія - "нездорова, антигуманна ідеологія, деформована, фашистська" ("Кровопролиття не тільки на совісті, а й на карному паспорті всіх, кого патоідеологія більшовизму виховала державними і міжнародними злочинцями" [ЛУ, 29.08.91]). Критична оцінка політичних реалій Радянської України привела до утворення неологізмів: благополучизм (небажання реальної оцінки життєвих явищ, приховування за красивими словами негативних рис), брежнєвщина (перен. Політична система, для якої характерний екстенсивний шлях економічного розвитку, застійні я