РОЗДІЛ 2
АРЕАЛОГІЯ ФРАЗЕМ
2.1. Стан вивчення ареальної фраземіки
Українська діалектна мова має невичерпно багатий фраземний фонд. У значному за обсягом репертуарі одиниць її виділяються такі фраземи: 1) зафіксовані фразеологічними словниками української мови (мають статус літературних); 2) відрізняються від літературної мови якимось із компонентів; 3) власне діалектні фраземи. Крім того, аналіз діалектизмів, що входять до складу фразем загальнонародного типу, допомагає "розкрити історичні закономірності розвитку фонетичної системи, граматичної будови і особливо словникового складу сучасної української літературної мови" [162, 97].
Про нагальну потребу фіксувати та вивчати фраземи народного мовлення в усіх українських говорах відзначали чимало дослідників [76; 112; 121]. Та з плином часу ситуація не змінилася, хоч помітними стали здобутки у дослідженнях діалектної лексики. У матеріалах Атласу української мови [38] як відповіді на 23 питання спеціального розділу програми, зафіксовано чимало сталих висловів говіркового мовлення, основну частину яких становлять прислів'я та приказки [74, 147].
Ґрунтовне вивчення фраземіки усного народного мовлення "становить інтерес не лише в плані виявлення взаємовідношень українських діалектів в галузі фразеології через визначення ареалів принаймні головніших фразеологізмів, а й у плані суто теоретичному" [112, 19].
Складність вивчення особливостей семантики, структури, компонентного складу та функціонування більшості фразем говіркового мовлення полягає у відсутності достатньо повної фактичної бази з усіх ареалів України. Перші спроби зафіксувати сталі народні вислови фольклористами, етнографами та дослідниками краю датуються ще початком ХІХ ст. [163]. Але більшість одиниць у таких виданнях класифікуємо як зразки прислів'їв та приказок. Великий за обсягом матеріал, чітко паспортизований, в окремих випадках з тлумаченням семантики та походження знаходимо у фольклорних збірках М.Номиса [28], І.Франка [33], П.Чубинського [32]. З опублікованого в минулому "найкраще була зафіксована фразеологія південно-західної групи говорів, найгірше - північної" [9, 3].
Важливе значення для ареального опису фразем українського діалектного мовлення мають публікації регіональних словників, що відбивають сучасний (60-90 рр. ХХ ст.) стан фраземної системи мови. Окремими виданнями опубліковано: "Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словаччини" Н.Вархол та А.Івченка [21], "Матеріали до фразеологічного словника східнослобожанських і степових говірок Донбасу" В.Ужченка [23], "Словник стійких народних порівнянь" О.Юрченка та А.Івченка [22], де особливу цінність має фіксація усіх мовленнєвих особливостей фразем, що побутують у названих регіонах. Чимало фактичного матеріалу містять фрагменти словників: "Материалы для словаря диалектных фразеологизмов Подолья" М.Доленка [17], "О фразеологическом словаре буковинских говоров" Н.Бабич [18], "Материалы для диалектного словаря украинского Полесья (село Лучанки Овручского района Житомирской области)" П.Грищенка [16], "Украинский диалектный словарь Харьковской области (Фрагменты словаря)" А.Юрченка, Л.Ройзензона, С.Ройзензона [19]. Крім того, фраземи є обов'язковим елементом регіональних словників діалектної лексики [11; 12; 13; 14; 15; 166], атласів [38; 39; 167; 168; 169]. Отже, до наукового обігу ввійшли записи окремих говорів з трьох наріч української мови.
Загальновідомо, що система фразем будь-якого говору - це результат дії різних факторів, що виявилися в самих говірках, а також їх взаємодії з літературною мовою, сусідніми та віддаленими говорами, іншими мовами та їх діалектами. Аналізуючи сучасний стан вивчення говіркового мовлення, виокремимо дослідження зіставного характеру, в яких описано різні ступені взаємодії фраземіки говірок із фраземним корпусом української літературної мови. Протиставлення існує за двома типами диференційних ознак: 1) по лінії одиниць; 2) по лінії відношень між ними [170]. Дослідження базуються на фактичному матеріалі однієї говірки чи говору і не потребують залучення зразків народного мовлення інших регіонів. Такий метод аналізу апробовано в межах середньополіських говірок [102], східноподільських [69; 70], наддністрянських [104], буковинських [5; 6; 103; 137], бойківських [6; 106; 125; 129; 130; 137], гуцульських, середньозакарпатських, лемківських [6; 8; 137], закарпатських [132] наддніпрянських [111]. Автори виділяють дві групи фразем: 1) такі, що збігаються з літературними; 2) такі, що істотно відрізняються від фразем літературної мови. Відмінності між діалектними та літературними фраземами пояснюються насамперед тим, що вони "творяться на базі лексичного матеріалу, а він істотно різниться у діалектній та літературній мовах" [129, 45].
Співвідношення загальнонародного, літературного з вузько територіальним у вивченні фраземного складу окремих говорів української, як і інших мов, виявляється зокрема у наявності діалектних елементів у складі фразем, географічних назв, антропонімів тощо. Значні здобутки в такому спектрі досліджень мають російські фразеологи [115; 171; 172; 173; 174].
Встановити генезу, пізнати закономірності варіативності фразем, реконструювати давні та визначити особливості сучасних процесів формування значеннєвої структури більшості одиниць можливо за умови існування ареальної характеристики фразем (вияву ізоглос, окреслення ареалів). На відміну від ареалогічних досліджень лексики українських говорів [175], ареальний опис фраземіки перебуває поза увагою діалектологів насамперед через відсутність достатнього фактичного матеріалу з усіх регіонів України.
Відсутність об'єктивної картини фраземного фонду діалектів, говорів та говірок східнослов'янських та й слов'янських мов взагалі створює перешкоди у дослідженнях ареальних проекцій фразем, вияві специфічних рис фраземної системи на різних мовних рівнях. Факти збігу сталих висловів у різних мовах здавна є предметом зацікавлення лінгвістів і розглядаються