РОЗДІЛ 2
З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ ОБЛАДНАННЯ ІНТЕР'ЄРУ
ДЕРЕВ'ЯНИХ ЦЕРКОВ ЗАХІДНОГО ПОДІЛЛЯ
ТА ПОКУТТЯ (СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ)
Традиція формування церковного інтер'єру українських дерев'яних церков - цього поетапно твореного ансамблю внутрішнього вбрання храму, бере свій початок ще з княжих часів.
Через специфіку своєї ментальностї українці більше тяжіли до пріоритету внутрішнього наповнення житла і інтер'єру церковної споруди перед їх екстер'єром. Тому зовнішній вигляд українського храму швидше набрав усталених традиційних форм і був менш піддатливий змінам на відміну від інтер'єру, що постійно змінювався під впливом нових мистецьких віянь і уподобань. Це дозволяло церковному інтер'єру ще з часів Київської Русі перебувати у постійному розвитку, щораз більше збагачуючись новими деталями і предметами внутрішнього облаштування церкви відповідно до зростаючих потреб як християнської релігії, так і самого мистецтва.
Не є тут винятком і окремі складові частини церковного інтер'єру, зокрема його обстава. Остання, пройшовши складний 1000-літній шлях свого формування, розвивається й досі, змінивши за цей час свій зовнішній вигляд,склад, форми й характер оздоблення у порівнянні з первісним прототипом княжого періоду.
2.1. Найдавніші відомості про облаштування
церковного інтер'єру до XVI ст.
Появу перших зразків обстави церковного інтер'єру в Україні, як і початки формування її ансамблю слід віднести до епохи будівництва перших кам'яних княжих церков після впровадження християнства Володимиром Великим. Саме відтоді бере початок українська традиція наповнення внутрішнього простору церков канонічними предметами церковного обладнання.
В спорадичних літописних згадках про існування перших церков в Давньокиївській державі до Володимирової реформи 988 р. нічого не згадується про обладнання храмів цього періоду, що не дає можливості встановити склад, кількість, інші характеристики їхньої обстави. Так само наявність кількох християнських храмів в той час ще не свідчить про їх значне поширення, швидше навпаки. В іншому випадку християнські джерела X-XII ст. обов'язково заакцентували б на цьому свою увагу. Таким чином, припускаючи наявність обстави в вищезгаданих храмах до 988 р., водночас не можна говорити про її поширене вживання в Давньокиївській державі. Якщо останнє й мало місце в ті часи, то лише як виняток, а не норма, що могла б перерости в довготривалу традицію в умовах ще живучих язичницьких вірувань (можлива хіба наявність певної обстави в тих же згадуваних кількох церквах для хрещеної частини княжої і боярської еліти).
Те, що на сьогодні немає достовірних відомостей про найдавніші давньоукраїнські святині часів князювання легендарного Кия, церков держави Аскольда і Діра та церковне будівництво за княгині Ольги, унеможливлює серйозні дослідження стосовно цих храмів, а тим більше щодо змісту і наповнення їх інтер'єрів. Про це можна лише здогадуватися і будувати різні гіпотези (як, наприклад про вигляд обстави літописної Іллінської церкви, ймовірно збудованої княгинею Ольгою).
Найдавнішим українським християнським храмом, археологічні залишки якого були відкриті в XIX ст. є церква Богородиці в Перемишлі (друга половина Х ст.) На думку спеціалістів ця церква являла собою ротонду з тричвертною апсидою і була збудована за великоморавською традицією ще до офіційного хрещення Київської держави Володимиром Великим [63]26).
Впровадження Володимиром візантійських засад в церковне будівництво привело на перших порах у сакральному мистецтві Київської Русі до наслідування тих же візантійських принципів в облаштуванні церковного інтер'єру, зокрема до запозичень комплексу візантійської церковної обстави. Сліпого копіювання однак не було. І давньокиївські умільці, маючи свій немалий досвід у будівництві і оформленні дерев'яних споруд, вдало експериментуючи з матеріалами (до того мало їм відомими - цегла, менше - камінь, метали і традиційними - дерево), піддавали апробації на місцевому грунті візантійські новинки.
В результаті візантійські нововведення, включаючи інтер'єри церков, зазнавали суттєвої трансформації, перш ніж органічно вжилися в давньоруське оточення. Не обминули ці процеси і комплексу обстави, що не лише набирала місцевого колориту, але й видозмінювалась сама: одні її компоненти (наприклад, кафедри) з часом втратили своє первісне значення і вагу, інші навпаки - трансформувались згідно місцевих уподобань і їх роль в літургії зросла (наприклад, первісні вівтарні перегородки згодом переросли в цілі іконостасні ансамблі) (рис.А.2.1). В свій час ще М. Драган наголошував, що в історичному розвитку середовище впливає на форму як екстер'єру, так і інтер'єру сакральних споруд [27]27).
Аналізувати обставу інтер'єру дерев'яних церков часів Київської Русі на сьогодні є досить проблематичною справою, оскільки автентичних зразків такої обстави Х - поч.ХІV ст. майже не збереглося, а ті поодинокі, що дійшли до наших днів, походять з мурованих церков. Лише літописні згадки і окремі археологічні знахідки фундаментів дерев'яних церков Х - поч. ХIV ст. свідчать про значне поширення останніх на всій території України в княжу добу. Наприклад, у Львові, що довший час був фактичною столицею Галицько-Волинського князівства, до складу якого входила частина Західного Поділля і все Покуття, таких споруд було принаймні декілька.
Наявність у стародавньому Львові цілого ряду дерев'яних церков підтверджується археологічними дослідженнями. Так, на місці мурованої церкви св. Миколая ХIII ст. археологічними розкопками 1977 року було виявлено старше цвинтарище, що і підтверджує версію існування дерев'яної церкви давнішої за теперішню муровану [19]28. За переказом, першу дерев'яну церкву св. Юра у Львові спалив польський король Казимир у 1340 р. [118]29). Хоч про цю дерев'яну церкву України княжого періоду в порівнянні з іншими на сьогодні є найбільше інформації, все ж її недостатньо. Від самої дерев'яної споруди і від її обстави ні