РОЗДІЛ 2
Стиль життя - специфічний вияв індивідуальної цілісності особистості
1.1. Соціально-психологічні передумови типології стильових проявів людини
У численних дослідженнях стилю, яких на сьогоднішній день існує кілька десятків, виражається, насамперед, установка самих дослідників на розуміння проблеми індивідуальності в цілому, їх погляди на характер взаємодії людини та світу. Досить поширеною є точка зору, згідно з якою стиль це і є індивідуальність, особистість, прояв їх вищих властивостей. При цьому підкреслюється провідна роль особистісного фактора в процесі формування стилю та його структури. Це загальне положення знаходить відображення і в уявленнях сучасних психологів про існування "ефективних" і "неефективних" стилів, що розглядаються поза контекстом конкретних видів поведінки й діяльності.
Як вже зазначалось, взаємопроникнення концепцій, сформульованих в різних сферах знання, завжди було визначальною рисою розвитку вчення про стиль. Наприклад, постулат про тотожність особистості та її поведінки, який ще у ХVІІІ столітті знайшов свій вираз у знаменитій формулі французького натураліста Г.де Бюффона: "Стиль - це людина!", із сфери літературознавства та мистецтвознавства трансформувався в низку психологічних теорій (серед авторів яких видатні вчені А.Адлер, Г.Олпорт, Г.Роршах), які фактично ототожнюють поняття індивідуальність, стиль, життєдіяльність.
Уявленню про стиль як спосіб самопрояву творчої спонтанної індивідуальності протистоїть тлумачення стилю як формальної характеристики, яка надає поведінці чи діяльності людини лише форму, що ніяк не пов'язана зі змістом, сутністю особистості. На відміну від глобалістів чи об'єктивістів, так звані формалісти вважали неприпустимою наявність зв'язку між проявами стилю як певного самодостатнього утворення, цілком зітканого із "об'єктивних умов" середовища, і якісною своєрідністю індивідуальності. В таких теоріях "особистісно-надбане" виключається на користь "об'єктивно-визначального".
Очевидна асиметричність декларованих тотожностей зберігається і в працях деяких сучасних авторів, тоді як пастка ототожнення рівнів, що виникає внаслідок недооцінки складності структури аналізованого поняття, часто виявляється передумовою неадекватної інтерпретації безсумнівних емпіричних фактів (Веккер, Лібін).
Серед великої кількості підходів до вивчення проблеми стилю особливий інтерес викликає той, який пов'язаний з соціально-психологічним аналізом цього феномена, оскільки саме він дає можливість, на нашу думку, виявити змістовні детермінанти стилеутворення на рівні індивідуального буття особистості.
У працях персонолога Альфреда Адлера, послідовника З.Фрейда, концепція стилю була сформульована в контексті уявлень про соціальні інтереси. Останні тлумачились як довільний імпульс індивіда, який виражається в прагненні бути поруч з іншими людьми, адаптуватися до соціуму (Фромм). Недосконалість індивідуальної організації та наявність загрози з боку найближчого соціального оточення примушують людину з дитинства виробляти захисні та компенсаторні стратегії. Таким чином, стиль формується в перші три-п'ять років життя під впливом різноманітних властивостей організму та умов виховання. Єдина лінія активності, що лежить в основі стилю, пронизує всю життєдіяльність людини. Люди, як вважав А.Адлер, намагаються підтримати свій сформований стиль, захищаючись від усвідомлення власної неповноцінності і прагнучи водночас досягти домінування над іншими. Стиль в адлерівській концепції, яка дещо перебільшує вплив соціалізації на процес розвитку індивіда, виступає характеристикою ієрархії життєвих цілей та способів, обраних суб'єктом для їх досягнення. При цьому поняття "стиль життя", "характер" та "особистість" ототожнюються. Така недиференційованість уявлень, очевидно неминуча на ранніх етапах формування теорії стилю, в працях сучасних психологів виглядає архаїзмом.
Дещо послідовніше трактування стилю обгрунтував Г.Олпорт, який запропонував розглядати деякі риси особистості з точки зору їх інструментального значення. Репрезентуючи стиль чи експресію поведінки, вони не обов'язково є, на його думку, частиною базисної особистісної структури. Стиль визначається як характеристика системи операцій, до якої особистість є прихильною внаслідок своїх індивідуальних властивостей. В цій концепції також ще не розмежовуються формально-динамічні та змістовні складові індивідуальності. Стильові параметри рівною мірою ототожнюються як з функціональними компонентами сприйняття, так і з рисами характеру.
На початок 50-х років ХХ ст. поняття "стиль" досить активно починає вживатись в психології особистості, по-перше, як метафорично-описовий конструкт, який пояснює інтегральні характеристики своєрідності життєдіяльності людини і, по-друге, як термін із арсеналу проективних психодіагностичних засобів.
Г.Роршах, а потім Р.Вартег, вважали, що певні формальні характеристики, яким би не було їх походження, повинні проявлятись в найрізноманітніших діях суб'єкта. Саме для позначення цих проявів і вживається термін "індивідуальний стиль".
Поруч із поширеним розумінням стилю як операційної характеристики способів реалізації індивідом своїх мотивів та джерела експресії поведінки, в когнітивній психології з'являється пояснення стильового феномена в контексті вивчення особливостей переробки інформації людиною. Ідею існування стійких відмінностей в способах сприйняття та мислення сформулював в 1951 році Дж.Кляйн, а термін "когнітивний стиль" запропонував американський психолог Р.Гарднер. Новий етап стильових досліджень розпочинається працями Г.Уіткіна, основною заслугою якого вважають збагачення гештальтистських уявлень про поле та польову поведінку ідеєю індивідуальних відмінностей. Когнітивний стиль, що пов'язаний з різними аспектами функціонування пізнавальної сфери, вважається стабільною індивідуальною характеристикою способів взаємодії людини з інформаційним полем. Найбільш прискіплива увага приділяється вивченню таких параметрів як залежність-незалежність від поля, імпульсив
- Київ+380960830922