Розділ 2
Політичні відносини Польщі й України
2.1. Опозиція і влада у Польщі: взаємини з Україною
Осягнути політику Польщі стосовно України неможливо без врахування еволюції і співвідношення основних політичних сил польського суспільства, які визначали саму ідеологію і практику будівництва польсько-українських відносин, без знання тих політичних чинників, які зумовили високі темпи соціально-економічних перетворень у Польщі і системну кризу в Україні. Загалом 1990-і роки у політичному житті Польщі пройшли під знаком протиборства "лівиці" і "правиці", однак між ними не було корінних розходжень у виборі напрямів суспільно-політичного й економічного розвитку, а йшлося лише про різницю у формах і методах їх впровадження.
Однією з впливових течій у Польщі протягом 1980-1990-х років була "Солідарність", яка заклала фундамент польського національного відродження, зробила вагомий внесок у визначення зовнішньої політики і економічної стратегії ІІІ Речі Посполитої. Значення "Солідарності" в історії Польщі особливо рельєфно виступає при порівнянні двох останніх десятиліть у розвитку країни, а також ролі України у ці періоди на європейському континенті.
На початку 1980-х років польська економіка була у вкрай тяжкому стані. На погашення зовнішнього боргу країна змушена була направляти щороку майже три чверті прибутків від експорту. Економіка Польщі була однією з найслабкіших в Центральній Європі, що негативно позначилося на соціальній сфері і призвело до масових політичних виступів.
У серпні 1980 р. у Польщі організаційно оформилась нова професійна спілка "Солідарність", керівництво якої на чолі з Лехом Валенсою кинуло виклик існуючому тоталітарному режимові, відверто заявивши про перехід до боротьби за політичну владу. В економічній сфері програма наймасовішої профспілки передбачала запровадження ринкової економіки та самоврядування, що суперечило принципам директивного соціалістичного планування.
Залежні від Радянського Союзу у військово-політичному й ідеологічному відношенні, східноєвропейські країни вели боротьбу проти тоталітаризму, яка знаходила відгомін і в радянських республіках, об'єктивно підтримуючи в них рух опору. На відміну від народів ЦСЄ, які мали власну державність і де збереглися інститути громадянського суспільства, в Україні антикомуністичний рух придушувався у зародку або перемежовувався з національно-визвольним при домінуванні останнього.
У 1980-і роки польська "Солідарність" була найвпливовішою опозиційною організацією в країнах так званої "соціалістичної співдружності" і становила для неї найбільшу небезпеку. Вона масово залучила на свій бік робітників, які досі вважалися безроздільною соціальною базою комуністів. Побоюючись несприятливого для "співдружності" розвитку подій та інтернаціоналізації їхніх масштабів, польські керівники при підтримці СРСР ввели у Польщі в грудні 1981 р. військовий стан, який тривав майже вісім років.
Переслідування не зупинили "Солідарність"; її лідери невпинно шукали союзників у самій Польщі і за кордоном. Найкращі зв'язки польська опозиція підтримувала з чехословацькими та угорськими дисидентами. Офіційна влада країн соціалістичного табору намагалася замовчувати авторитет "Солідарності", у той час як опозиція використовувала кожний сприятливий момент для інформаційного прориву. Незгодні з панівним режимом в Україні із співчуттям ставилися до демократичного руху в Польщі, але лещата тоталітаризму практично не дозволяли їм приєднатися до процесу інтернаціоналізації опозиції. В українському самвидаві та виданнях за кордоном друкувалися статті, які закликали до акцій громадянської непокори та виходу із СРСР1. За підписом "Українського патріотичного руху" з'явилася прокламація на захист шахтаря із м.Макіївки В.Клебанова, який створив Вільну профспілку радянських безробітних за прикладом організацій у Польщі, які стали основою "Солідарності". У прокламації містився заклик до українських робітників створювати на підприємствах незалежні від держави професійні спілки і боротися за точне дотримання трудового законодавства.
З нагоди першої річниці створення вільних профспілок у Польщі члени Української правозахисної групи "Гельсінкі" (О.Мешко, Ю.Литвин, В.Овсієнко) 1982 р. підготували вітання "Солідарності". У ньому вони наголошували, що "Солідарність" не лише самоствердила себе як справжня організація трудящих, а й стала могутньою суспільною силою, здатною розв'язувати актуальні проблеми сучасності2. Високо оцінивши значення "Солідарності" як авангарду міжнародного правозахисного процесу, члени української гельсінкської групи дійшли висновку, що майбутня революція не носитиме насильницького характеру і буде революцією Гуманізму. Останні слова досить точно передбачили розвиток подій в соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи наприкінці 1980-х років.
Правлячі комуністичні партії країн соціалістичного табору, навіть після проголошення в СРСР курсу на перебудову, фактично вороже поставилися до гасла докорінного оновлення суспільства і всіма доступним засобами намагалися не допустити поширення правди про польську "Солідарність". Використовуючи монополію на владу, компартії країн Східної Європи прагнули зміцнити авторитет Польської об'єднаної робітничої партії і водночас очорнити діяльність профспілки "Солідарність". Особливо великих зусиль до цього докладали в Радянському Союзі. Про це переконливо свідчать документи, які зберігаються в архівах і донедавна були закритими для дослідників.
Щоб не допустити поширення впливу польської профспілки "Солідарність" ні всередині ПНР, ні за її межами масштабних заходів уживав Центральний комітет Комуністичної партії Радянського Союзу. Терміново була прийнята постанова ЦК "Про план зв'язків КПРС з комуністичними і робітничими партіями соціалістичних країн на 1982 - 1983 роки". Аналогічні постанови приймалися і на кожні наступні два роки, поки в східноєвропейських країнах залишався тоталітарний режим і в керівних колах СРСР панували ілюзорн
- Київ+380960830922