РОЗДІЛ 2.
ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ДИПЛОМАТИЧНІ ВІДНОСИНИ 1991-2000 РР.
2.1.Політичні контакти напередодні встановлення дипломатичних відносин
Між найвищими органами влади УРСР і керівництвом ПНР завжди підтримувалися контакти, але ці контакти були дуже обмеженими за відсутності суверенітету України та реальної незалежності Польщі. Всі важливі рішення щодо польсько-українських стосунків приймалися в ЦК КПРС і, в дуже незначній мірі, в ЦК ПОРП.
В Польщі комуністи втратили панівні позиції у 1989 р. після червневих виборів до парламенту. В грудні було повернуто стару назву держави - Республіка Польща. В суспільстві стрімко ліквідовувалися комуністичні інститути, засуджувалися злочини тоталітаризму. Одним з таких актів стала постанова Сенату від 3 серпня 1990 р., якою піддавалась осудові санкціонована повоєнним урядом Польщі і здійснена у 1947 р. акція "Вісла", себто депортація українського населення з тих територій ПНР, де українці здавна компактно проживали.
В Україні у 1990 р. розгорталися аналогічні процеси критики та ліквідації ідеологічних догм та політичних інститутів комуністичної системи. 9 жовтня 1990 р. було прийнято Заяву Верховної Ради УРСР з приводу постанови Сенату Республіки Польща від 3 серпня 1990 р. щодо акції "Вісла"; в Заяві, зокрема, говорилося:
"Визнання Сенатом протиправності акції "Вісла" Верховна Рада УРСР розцінює як серйозний урок до виправлення кривд, заподіяних українцям у Польщі. Ми свідомі того, що з українського боку через давні взаємини непорозуміння поляки так само зазнали в ті часи чимало горя і страждань. Ми засуджуємо також страхітливі злочини сталінського режиму проти поляків.
Верховна Рада Української РСР висловлює впевненість у тому, що спільними зусиллями українці та поляки подолають наслідки трагічної минувшини і започаткують новий етап відносин між нашими народами і державами" [52, C. 26].
Польські та українські дисиденти ще за часів СРСР підтримували взаємні контакти. З ослабленням комуністичних режимів у Польщі та Радянському Союзі, зі значним збільшенням політичного впливу колишніх дисидентів в Україні та приходом до влади в Польщі демократів ці контакти стали більш інтенсивними. У роботі першого з'їзду Народного Руху України у вересні 1989 р. взяли участь польські громадсько-політичні діячі, зокрема, головний редактор "Газети виборчої", депутат Сейму А. Міхнік, впливовий активіст "Солідарності" Б. Борусевич та знаний вчений, українець за походженням, доктор В. Мокрий. [76, C. 505]
На з'їзді польскі гості звернули увагу на те, що в інтер'єрі зали, де проводилося зібрання делегатів, серед зображень гербів (сукупність яких мала відбивати, на думку організаторів, територіальний склад України) були присутні герби Перемишльської та Холмскої земель, які у 1989 р. входили до складу польскої держави. Польська делегація висунула вимогу прибрати ці герби, що й було виконано організаторами заходу. У деяких матеріалах польських ЗМІ цей інцидент був розцінений як прояв експансіоністських, агресивних по відношенню до Польщі намірів українців [128, S. 60]. Але це непорозуміння не завадило представникам Польщі на з'їзді підтримати курс українських націонал-демократів на здобуття незалежності України.
Велике значення мала зустріч польських та українських парламентарів у травні 1990 р. в Яблонні під Варшавою. На думку українського дослідника О. Г. Івченка, її наслідки "у конструюванні польської політики щодо України" були відчутні й у другій половині 90-х рр.[76, C. 505].
Після проголошення Україною 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет польське керівництво отримало можливість розпочати офіційне формування політичних відносин з Україною. Задекларована влітку - восени Сенатом РП і Верховною Радою УРСР спільність позицій в оцінці акції "Вісла" усунула одну з значних концептуальних перешкод на шляху розбудови дружніх відносин між двома національними державами, без посередництва Москви.
У середині жовтня 1990 р. міністр закордонних справ Польщі К. Скубішевський здійснив візит до СРСР, під час якого підписав декларації про дружбу і співробітництво з Російською Федерацією та Українською РСР.
У статті 3 Декларації про принципи та основні напрями розвитку українсько-польських відносин сторони, зокрема, проголошували, що не мають територіальних претензій одна до одної. Інші статті передбачали розгортання співробітництва у політичній, економічній, науково-технічній, культурній та інших сферах, а також початок переговорів, спрямованих на встановлення офіційних дипломатичних та торгових відносин. В останній статті Декларації було зафіксовано: "Сторони домовилися проводити консультації між міністерствами закордонних справ Української Радянської Соціалістичної Республіки і Республіки Польщі з усіх проблем, що стосуються їх двосторонніх відносин, співробітництва на міжнародній арені..." [52, C. 30].
Ця декларація стала одним з важливих проявів прагнення України до ведення самостійної дипломатичної діяльності, сприяла підготовці грунту для стратегічного польсько-українського партнерства.
Під час перебування в Києві К. Скубішевський також зустрівся з представниками української опозиції, зокрема, з головою "Народного руху України за перебудову" І. Драчем та секретарем Руху М. Горинем
На проголошення Верховною Радою Акту незалежності України польські парламентарі відреагували швидко: 30 серпня Сейм РП, а 31 серпня Сенат прийняли постанови, в яких визнали право України на суверенітет і висловили надію на розвиток співробітництва України та Польщі як незалежних держав. Невдовзі міністр закордонних справ А. Зленко відвідав Варшаву з метою встановлення офіційних дипломатичних відносин. Але польське МЗС, побоюючись, судячи з тодішньої загальної зовнішньополітичної позиції Польщі, негативної реакції з боку Росії та США, не квапилося йти назустріч Україні. Обмежилися підписанням спільного комюніке, в якому Польща та Україна зобов'язувалися встановити двосторонні дипломатичні відносини найближчим часом. [50, C. 213; 91, S. 15]
- Київ+380960830922