РОЗДІЛ II
КОЛОРИСТИКА АРХІТЕКТУРИ ХАРКОВА - КУЛЬТУРНОГО ТА ПРОМИСЛОВОГО ЦЕНТРУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
2.1. Поліхромія архітектури Харкова в період формування міста (XVII-XVIIІ ст.)
У середині XVII століття Харків являв собою поселення задніпровських українців, що вільно розташувалися в місця впадання ріки Лопані в ріку Харків. Архітектурний вигляд поселення складався під безпосереднім впливом українського варіанта стилю бароко, що бурхливо розвивається в цей час . Стиль бароко зародився в Італії в XVI столітті як реакція на кризу антропоцентричного світогляду Ренесансу. Теорія бароко призивала повернутися до середньовічного теоцентричної концепції побудови Всесвіту, пізнання якого цілком не можливо і у якому співіснують кінець і нескінченність, випадковість і закономірність, раціональність і ірраціональність, і нарешті, Бог і людина.
Теорія бароко вперше зверталася до спостереження за національним характером, і в пошуках художніх засобів вираження допускала звертатання до досягнень національних культур. Так відбулося і в Україні, де стиль бароко воістину став національним стилем. Д.Степовик у зв'язку з цим відзначає: "Український варіант бароко з його експресивною мовою, у якому знаходилося ще і місце для гармонійності, - був співзвучний, може бути, більш інших художніх стилів, національному характеру і естетичному почуттю (українця - В.К.)" [79,63].
Українські зодчі XVII-XVIIІ ст. широко використовували традиції і прийоми народного мистецтва. Це знайшло своє вираження як у побудові об'ємно-просторової структури українських храмів, суспільних і житлових будинків, так і в бажанні їх прикрасити відповідно до народних звичаїв. Як вважає А.Макаров: "Декоративність є однієї з основних прикмет українського художнього мислення...Йому (бароко - В.К.) позивало найбільше точно передати властивому українському національному характеру тягу до святковості, поетичності, смак до яскравих кольорів, пишному орнаменту..." [80,211].
Яскравим прикладом української барочної архітектури можуть служити Преображенська церква у Великих Сорочинцах (1732 р.) і дзвіниця Софійського монастиря в Києві. І, якщо перша прикрашена рослинним декором, зібраним у вертикальні смуги ("рушниковий стиль"), то друга споруда - білий орнамент по синьому тлу покриває цілком ("килимовий стиль").
Визвольна війна 1648-1654 років і спалахнула слідом за нею міжусобиця, що одержала назву "Руїна", фактично привели до масової міграції українського населення на Лівобережжя і далі в Слобожанщину. Як вважав В. Щербаковський, ці події привели до експансії української культури і мистецтва на схід. Зокрема, він відзначає: "Мистецтво кочувало тоді разом із втікачами і вигнанцями з правого берега Дніпра на лівий і далі в Слобожанщину. Цим і можна пояснити інтенсивне проникнення його на крайній схід України, до крайніх селищ Слобожанщини і ту єдність у характері творів мистецтва, що почувається на усьому величезному просторі України - від Мукачевого на західному схилі Карпат і до Харкова на крайньому її сході [54,202]. Зобов'язане своїм народженням цій змушеній міграції українців на схід, первісне харківське поселення в кращих традиціях українського бароко було об'єднано навколо трьох найстаріших харківських церков - Успенської, Троїцької і Рождественської [81,197].
Соборна церква Успенія Божої Матері розташувалася на укріпленій дубовим частоколом височині, що панує в цьому районі, у початку дороги на Суми. Між південним краєм цієї височини і рікою Харків слобожани звели Троїцьку парафіяльну церкву, тут починаються дороги на південь до Змієва і на схід до Чугуєва. За Лопанью, на піднесеній ділянці, між ланцюгом невеликих озер і рікою, знаходилася парафіяльна Рождественська церква. Тут починалася дорога на захід, на Полтаву і Чернігів.
Усі ці церкви були дерев'яними, трьохверхими, складеними з пиленого дерева (швидше за все сосни) і криті сіро-рожевою дранню чи дубовим ґонтом. Підставою для такого припущення може служити те, що "з початку заселення слобідських прибульців прийшов з ними разом мистецтво пиляти колоди і робити для покрівлі дубовий із прорізним краєм ґонт" [70,61], а також аналогічні будівлі інших територій України.
Завдяки виникаючому в сприйнятті людини психологічному відчуттю пластичності матеріалів жовтого кольору, світло-золотавий колір ґонтової покрівлі прекрасно підкреслював примхливість вигинів грушоподібних українських барочних куполів.
Перші поселяни селилися просторо, не зв'язуючи себе обмеженнями. Крім просторого двору з господарськими будівлями, слобожанину була потрібна і земля для городу, і широка левада для конопель і косовиці, і земля для саду [81, 197].
Чільне положення в плануванні садиби займав житловий будинок. У Топографічному описі Харківського намісництва за 1788 рік житло слобожан описуються так: "Українці на побудову житлових покоїв і всякої хоромної будівлі не багато вживають колод..., цільна ж будівля з брусів, чи з пластиннику буває тільки в дворян і інших "достаточнейших" людей, а половина селищ вибудована з хмизу, утвердженого між дерев'яних стовпів і поперечин, набитого каменем і глиною й обмазаного по обидва боки крейдою (тобто покрито білим кольором - В.К.), а замість карнизів і лиштв жовтою чи зеленою глиною." [70,61]. Цоколь, що доходить до вікон, набивався землею і зміцнювався дерев'яним тином, і використовувалася як лава в будинку" [70,66]. Північна сторона будинку була покрита жовтою глиною (вочевидь, з метою символічного захисту від холодних північних вітрів - В.К.), так що цілі вулиці старого Харкова в силу широтної орієнтації мали одну сторону забудови, цілком пофарбовану жовтою глиною, в інша побілена і розписана такою же жовтою чи жовто-зеленою глиною. Цей прийом, безсумнівно, вносив порядок у хаотичне міське планування і поряд з верхами парафіяльних церков та верхів замкових башт служив як цілям орієнтації, так і естетичним.
Житлові будинки садиб оточували господарські будівлі під такими ж солом'яними чи очеретяними покрівлями, стіни ц