РОЗДІЛ 2
Правова база оформлення дворянства та
особливості процесу нобілітації на півдні України
Для вивчення історії становлення дворянського загалу Південної України важливе
значення має реконструкція комплексу правових норм, які юридично оформили
формування південноукраїнської регіональної соціальної еліти. Це дасть змогу
чіткіше усвідомити спрямованість зусиль російського уряду в даному питанні,
виявити їх залежність від зовнішньо- та внутрішньополітичних факторів,
з’ясувати специфіку нобілітації, соціальний та національний склад
південноукраїнського дворянства, його місце у дворянській верстві всієї
Російської імперії.
Комплекс законодавчих актів, дія яких була спрямована на дворянство Південної
України, до сьогодення не став об’єктом спеціального наукового дослідження. В
літературі зустрічаються лише розпорошені посилання на документи правового
характеру, що вміщують положення, пов’язані з дворянською проблематикою.
Питання, які стосуються безпосередньо проблеми формування регіональної
соціальної еліти, розглядаються побіжно. Значна частина законодавчих актів, які
містять важливі правові норми стосовно дворянства, взагалі залишилися поза
увагою дослідників.
Слід зазначити, що, не дивлячись на неодноразові спроби уряду провести
кодифікацію імперського законодавства протягом XVIII ст., зробити цього не
вдавалося. Отже єдиної впорядкованої збірки станового законодавства,
присвяченої дворянству, не існувало. Тому норми, що стосувалися імперської
соціальної еліти, включаючи і її регіональні групи, розпорошені по чисельним
правовим актам, дія яких не завжди спрямована безпосередньо на дворянство, а
торкається його опосередковано.
Евристична та герменевтична робота, проведена автором даного дослідження,
дозволяє стверджувати, що при вивченні законодавчого комплексу в центрі уваги
повинні бути не акти як такі, а правові норми, існування яких не завжди
оформлялося у вигляді відповідних юридичних актів. Невпорядкованість
законодавства Російської імперії, відсутність усталеного розуміння поняття
закон призводили до появи правових норм, що діяли автономно, незалежно від вже
існуючих і санкціонованих центральним урядом. Подібні норми діяли і в Південній
Україні у другій половині XVIII ст., в тому числі і стосовно дворянства.
В даному випадку слід звернути увагу на існування інституту “фаворитизму”, який
у середині XVIII ст. перетворився “ … в справжній інститут влади з неписаними,
але чітко окресленими правилами та кордонами” [272, с. 37]. Самодержець
фактично передавав частину своїх легітимних повноважень фаворитові. В
потрібному для нас контексті маємо факт такої передачі від Катерини II Г. О.
Потьомкіну, в тому числі і в законодавчій сфері. Останній, як відомо, досить
активно використовував свої можливості. Він сам, його оточення та наступники
почували себе повновладними господарями південного краю. Як зазначав А. В.
Бойко “Намісники без апробації Сенату і навіть самої імператриці вирішували
питання державної ваги. Вони карали і милували, роздавали і конфісковували,
видавали укази, які повністю ігнорували прийняті раніше закони… Дії
загальноросійських законів при необхідності втрачали будь-яку силу” [179, с.
4].
Поява в російському суспільстві на початку XVIII ст. окремої привілейованої
верстви населення – дворянства була обумовлена прагматичною й цілеспрямованою
діяльністю уряду і, зокрема, етатизмом Петра І. У своїй політиці він
орієнтувався на створення шляхетської корпорації, яка була б жорстко
підпорядкована державним інтересам і виконувала роль постачальника кадрів для
управлінської діяльності практично у всіх сферах суспільного життя – в
державному апараті, армії, промисловості, судочинстві тощо. Державна служба
стала основним обов’язком дворянства. У першій чверті XVIII ст. дворянство
пройшло етап свого станового оформлення. Було створено законодавчу базу, яка
закріплювала його становище. Подальший розвиток дворянської корпорації призвів
до її суттєвої емансипації. Отримані політичні та економічні права та привілеї,
особливо у 1760 – 1780-ті рр., та скасування низки обов’язків, головним з яких,
був обов’язок служити, призвели до перетворення дворянства на пануючу верству
суспільства, що мала монополію в управлінні державою. Дворянство отримало
виключне право на володіння землею та кріпаками, право на позачерговий вступ до
служби й пересування по її щаблях, право мати свої корпоративні організації,
наділені частковою автономією, дворянство позбавлялося тілесних покарань, мало
право на станове судочинство, діти дворян отримували освіту в привілейованих
учбових закладах, дворяни мали виключне право на деякі галузі економічної
діяльності тощо. Росія перетворилася на дворянську імперію.
Російське дворянство протягом всього періоду існування не було жорстко
замкненою верствою. Відбувався постійний процес його поповнення за рахунок
вихідців із соціальних низів. Пояснюється це нездатністю самого дворянства
постачати державі необхідну кількість кваліфікованих кадрів. В цих умовах уряд
був змушений дати дозвіл на зайняття управлінських посад представниками
непривілейованих верств населення, а щоб запобігти втрати монополії дворянства
на управління державою, наділити їх дворянським статусом. Потрапивши в панівне
середовище, новоспечені дворяни, як правило, охоче засвоювали світогляд, мораль
і згодом всю дворянську ідеологію [223, с.65].
Традиційно пожалування дворянством було прерогативою самодержця. Цей вид
нобілітації існував без якихось правових обмежень до революції 1917р. і
базувався на особистому інтересі верховного правителя. Заз
- Київ+380960830922