РОЗДІЛ 2
ЗІТКНЕННЯ РЕЛІГІЇ І АТЕЇЗМУ В УМОВАХ САМОДЕРЖАВСТВА ТА ПАНУВАННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)
2.1. Атеїзм як альтернатива духовній монополії православ'я
Важливими компонентами духовної культури людського суспільства є релігійні та атеїстичні ідеї, що впливають на формування життєвих цінностей і переконань особистості. Людина в своїй конкретній діяльності виступає як суб'єкт культури, а це означає, що її особистісні, людські якості є результат засвоєння і подальшого розвитку вже створеної в даному суспільстві духовної культури.
Російське суспільство ХІХ століття в духовному відношенні не було монолітним. Різниця в соціально-економічному становищі, культурному рівні знаходила неминуче відбиття в свідомості людей. А це, в свою чергу, ставало основою для вироблення різноманітних ідейних орієнтирів, стереотипів суспільної свідомості, нормостворюючих принципів життєдіяльності. Неоднорідна соціальна структура суспільства приводить до співіснування в ньому різних, навіть протилежних цінностей (148, 20(. Життєво важливі для даної спільності людей продукти духовного виробництва оформлювалися в традицію. Традиція як об'єктивний закон історичної спадкоємності зберігала, закріплювала і розвивала закладені в ній культурні цінності. Традиційна світоглядна культура формувала духовні якості людини, яка знаходилась в полі дії даної традиції. Обидва типи суспільної свідомості - релігійної і атеїстичної - у культурно-історичному процесі набувають традиційних форм, які відображають ідеї, вдачу, бажання, ідеали, норми і цінності носіїв релігійного або атеїстичного світогляду. В структурі будь-якої традиції ідеям належить центральне місце: саме вони визначають зміст традиції та у значенні нормативного імперативу впливають на духовний образ і поведінку людей. Закладена в основу традиції ідея - це домінуюча цінність духовної культури, яка визначає життєдіяльність носіїв даної традиції. Такою її робить сила традиції, котра в соціально-культурному плані є механізмом спадкоємності вироблених і закріплених у конкретних формах духовних цінностей та виховання на цих цінностях певного кола людей.
Співіснування носіїв релігійних і атеїстичних традицій приводило до зіткнення відповідних ідей в суспільній свідомості. В ХІХ столітті розвиток російської суспільної думки ознаменувався важливими здобутками в сфері релігії та атеїзму, що суттєво вплинуло на подальший розвиток духовної культури. Феномен "пролетарського атеїзму", який в ХХ столітті символізував оформлення альтернативної щодо релігії культурної парадигми, виник як результат певної історичної тенденції "переоцінки цінностей", що проявила себе в духовній культурі ХІХ століття. Його розвиток почався задовго до 20-30-х років ХХ століття, коли в ідеологічному житті радянського суспільства термінологічно закріпилось поняття "войовничий атеїзм", що віддзеркалювало революційний дух нової історичної епохи.
Російська Православна Церква завжди підкреслювала свою вірність релігійним цінностям та важливість виховання на цих цінностях кліра і пастви. Вона навіювала думку, що без релігії та церкви ніякої духовної культури в суспільстві бути не може. Науковий підхід до проблеми духовних цінностей з об'єктивною необхідністю приводить до врахування положення релігії та її інституцій, зокрема, ідеології та політики Православної церкви, а також ставлення до релігії та церкви різних соціальних груп.
У Російській імперії православна віра була офіційною державною релігією, а російський цар - "помазаником божим" і фактичним главою церкви. Це був так званий цезарепапізм візантійського зразка. З часів Петра Великого церква перетворилась на одне з бюрократичних відомств державного апарату, а священникам було наказано доносити про умонастрої прихожан. Ні про яку свободу совісті не могло бути і мови. Закони "виключали можливість вільного вибору людиною релігії або відмови від неї, усяку можливість критики релігії" (102, 51(. Кримінальне законодавство розглядало атеїстичні погляди як злочин і передбачало жорстокі репресивні заходи проти вільномислячих людей. Існувало поняття "релігійний злочин", яке мов дамоклів меч висіло над головами вільнодумців. У 1828 році були затверджені два статути - світської та духовної цензури. Статутом громадянської цензури до числа заборонених були віднесені всі книги, що містили "думки, які противні основним початкам християнської віри, або які спростовують вчення православної ... церкви, або ж які ведуть до безвір'я, матеріалізму..." (207, 464-465(. В інструкції для університетів від 17 січня 1820 року містилася вимога, щоб "дух вільнодумства ні відкрито, ні потайком не міг ослаблювати вчення церкви у викладанні наук філософських, історичних або літератури" (102, 114(. У розпорядженні Міністерства народної просвіти від 5 березня 1856 року підкреслювалось, що "корінною основою усього виховання і освіти вітчизняної, без сумніву, повинні бути істини нашої божественної православної віри" (102, 118(. Уся система навчання і виховання знаходилась під контролем церкви. Займаючи пануюче місце в духовній сфері суспільства, Православна церква примусово насаджала релігійні та монархічні ідеї.
Церква була важливою інституцією системи духовного виробництва монархічної держави. Вона встановлювала зовнішні кордони культури, регламентувала культурну діяльність, освячувала духовні цінності, які виражали інтереси панівних класів суспільства. В системі духовного виробництва релігія та церква грали особливу роль в уніфікації суспільної свідомості та придушенні культурної творчості, усіх прогресивних сил суспільства (79, 164-165; 172-174(. Православна церква за допомогою релігійних цінностей і санкціонуємих нею форм культурного життя закріплювала відчуження мільйонів людей від матеріальних та духовних благ суспільства. Оскільки істинним суспільством православні богослови вважають зв'язок людини і бога, то індивід у християнській ідеології залишається поза реальним суспільством. У православній інтерпретації "суспільство" і "релі
- Київ+380960830922