РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ
НА ОСНОВІ ЕНЕРГОВИРОБНИЧИХ ЦИКЛІВ
2.1. Аналіз основних положень теорії енерговиробничих циклів
Перед тим, як детально розглядати зміст окремих етапів концепції формування інвестиційної стратегії регіону, розглянемо основні положення теорії енерговиробничих циклів, визначеної в якості базової теорії для даної концепції.
Теорія енерговиробничих циклів зіграла важливу роль у дослідженні структури виробничо-територіальних комплексів економічних районів. Велика увага вітчизняних теоретиків розміщення до проблеми економічного районування ґрунтувалася на представленні, що розподіл країни на великі економічні райони буде сприяти їхньому комплексному розвитку (шляхом внутрішньої кооперації) і підсилить їхню спеціалізацію в економіці країни. Покладалися також надії на те, що загальне економічне районування зможе компенсувати недоліки консервативного адміністративно-територіального розподілу країни й у перспективі дасть можливість перейти до державного управління по великим економічним районам [10].
Поняття "цикл" уперше було використано в 1931р. академіком І.Г. Александровим для виділення групи виробництв - основних і супутніх, які виникають на основі певного виду сировини [2]. Розробляючи наукові основи методології районування 20-х років Александров виділив "типи комбінацій", в основі яких лежить взаємозв'язок виробництв у районі. Розвиток таких комбінацій виробництв, на його думку, дозволяв значно зменшити витрати на виробництво. По суті, то була перша спроба обґрунтувати закономірність формування комплексів навколо вихідної сировини й основного виробничого процесу. Відзначалося, що при переробці сировини розвертається великий цикл різноманітних виробництв на основі складних їхніх комбінацій, а також супутніх виробництв, необхідних у даному циклі [28].
Подальший розвиток теоретичних представлень про роль взаємозалежних груп виробництв (циклів) при формуванні виробничих комплексів економічних районів належить М.М. Колосовському, у роботах якого одержало найбільший розвиток наукове обґрунтування економічного районування і пов'язане з ним формування регіональних господарських комплексів [34].
Основні положення концепції економічного районування Колосовського зводяться до наступного:
1. Уся територія країни поділяється на економічні райони, утворені по виробничим ознакам та представляють у своїй сукупності закінчену систему регіональних сполучень продуктивних сил.
2. Кожен економічний район є всебічно розвинутою в економічних відносинах територією, що поєднує природні ресурси, виробничий апарат, населення з його трудовими навичками, транспортні комунікації та інші матеріальні цінності найбільш вигідним образом у вигляді виробничо-територіального сполучення (ВТС).
3. Основна економічна задача функціонування кожного ВТС полягає у виконанні задач державного значення з урахуванням географічного положення району, транспортних умов, вигідності експлуатації ресурсів сировини, енергії, праці, а також рішення оборонних задач.
4. Виконання основної економічної задачі приводить до спеціалізації кожного економічного району на тих галузях виробництва, які в ньому можуть бути розвинені найбільш повно і вигідно, включаючи всі необхідні промислові, енергетичні і транспортні ланки. Обмін між районами обмежується строго необхідними кількостями продуктів при відмовленні від зайво далеких і зустрічних перевезень. Кожен район здійснює комплексний розвиток господарства на своїй території для найбільш повного задоволення місцевих виробничих і споживчих потреб за рахунок місцевих джерел сировини й енергії.
5. Науково-технічна політика індивідуалізується по економічних районах. Для досягнення найвищої ефективності заохочуються комбіновані технологічні процеси по переробці сировини, одержанню енергії, використанню праці й обладнання, що приводить до створення районних виробничих комбінатів і виробничо-територіальних комплексів.
6. Для кожного економічного району встановлюються три категорії виробництв - районного значення (продукція споживається усередині економічного району), міжрайонного значення (для групи економічних районів), державного значення.
7. Розвиток кожного району здійснюється в такій формі, щоб сприяти матеріальному і культурному розвитку країни в цілому.
Колосовським була розроблена нова методика, що полягала в тому, що всі підприємства групувалися в родинні технолого-економічні об'єднання і розміщалися в напрямках руху палива, сировини і викидів. Усі виробничі процеси на підприємствах, як правило, комбінувалися технологічно і поєднувалися економічно на основі вертикальних і горизонтальних виробничих зв'язків. Принцип нового методу Колосовського полягав у тому, що дослідження та проектування нових територіальних сукупностей виробництв велися не по окремим регіонам, а на базі створення цілісних взаємозалежних об'єднань у границях певної території, які утворюють виробничі територіальні комплекси [28].
На основі теоретичного узагальнення досвіду територіальної організації продуктивних сил Колосовський ввів у науковий обіг поняття енерговиробничого циклу.
Енерговиробничий цикл (ЕВЦ) - це сукупність виробничих процесів, що послідовно розвертаються в економічному районі на основі об'єднання даного виду енергії та сировини, від первинних форм видобутку й обробки сировини до одержання готової продукції усіх видів, які можна виробляти на місці, виходячи з наближення виробництва до джерел сировини й енергії, а також раціонального використання всіх компонентів сировинних і енергетичних ресурсів [34].
Колосовський відзначав, що особливість методу ЕВЦ - застосування його для аналізу структури господарства районів. При цьому техніка, технологія і виробничі процеси в циклах розглядаються крізь економічну призму, тобто, насамперед, з погляду економічної доцільності. Це означає, що в будь-якому регіоні здійснюється економічно доцільне об'єднання виробництв у цикл. В одному регіоні можуть