РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ СТРАТЕГІЇ ФРАНЦІЇ ЩОДО ІНТЕГРАЦІЙНОГО ПОСТУПУ ЄС
"Ніколи не розділюйте велич Франції і будівництво Європи. Це - наш новий вимір і наші амбіції на наступне століття".
Ф. Міттеран1
2.1. Адміністрація Ф. Міттерана
У кінці ХХ - початку ХІХ століть актуалізація проблеми управління інтеграційним процесом стає ключовим питанням регіональної політики європейських держав. Інституціоналізація регіонального рівня взаємодії, ступінь нормативної комбінації національного суверенітету з моделлю "регіональної інтеграції" в концептуальному розрізі та реалізація національних інтересів через спільні європейські структури у практичному контексті визначають спектральну широту і багатоскладність державної дії. Європейська регіональна ідея містить у собі потенції цивілізаційного проекту, що поєднує емпіричну основу з фактором конвергенції національних ідентичностей в ідентичність європейську, тому позитивне вирішення дихотомії "нація - регіон" всередині внутрішньополітичного "поля" також є первинним завданням урядів країн - членів ЄС.
Практичне здійснення інтеграційних настанов, значною мірою, залежить від концептуально - теоретичної платформи, що покладена в основу урядової програми дій. Концептуальні засади інтеграційної політики
Франції є відображенням концептуального бачення політичного устрою "єдиної Європи" лідерами Республіки та урядової команди президента. Класичні актори у справі зовнішньої політики Франції - президент, голова уряду, міністр закордонних справ та міністр оборони займають ключові позиції, тоді як інші міністерства поступово інтегруються в європейське будівництво через секторальну політику ЄС і ефект подвійного рівня (національного та європейського) ухвалення рішень. Специфічна винятковість поста міністра європейських справ продиктована необхідністю виведення загальноєвропейської проблематики (питання структурних і інституційних реформ, розширення території Союзу, поглибленого співробітництва та ін.) в окремий блок, що дозволяє проводити збалансовану європейську політику, яка відповідає завданням та цілям інтеграції Франції в ЄС. Формування концептуального базису та фундаментальних стратегічних орієнтацій традиційно розглядається як результат президентського вибору [106; 193].
Дисертант вважає за доцільне погодитись з таким твердженням в наступних аспектах:
- президент Республіки займає центральне місце в політичній системі Франції згідно конституційним повноваженням;
- значні силові позиції дозволяють президентові займати місце голови французької дипломатії;
- президентська аналітична команда формулює стратегію, детерміновану президентським баченням ролі Франції і Європи у світі.
Однак різна сутність особистого впливу президентів Франції на концептуальний вимір її європейської політики є очевидною.
Президентство Франсуа Міттерана виявилось прикладом найбільшої присутності голови держави в серці європейського будівництва. Сумарне поєднання власного проекту політичного об'єднання континенту з реальними можливостями надання нової динаміки процесу інтеграції забезпечило президенту Міттерану успіх у ролі лідера ЄС.
Вплив французької позиції на формування політичних основ союзу у першій половині 1990-х рр. є незаперечним фактом. Слід позитивно оцінити класифікацію ЄС цього періоду як утворення, що є більш ніж системою, але менш ніж федеральною одиницею [210; 291].
Є доцільним погодитись із думкою, що ЄС у порівнянні з іншими регіональними блоками, має ознаки федеральної політичної системи [36; 45]. Але зрозуміло, що існування деяких ознак федералізму ще не є підставою для констатації факту реалізації федеральної політики людей в рамках ЄС, бо, значною мірою, Союз є міждержавним об'єднанням із сильними позиціями національних держав.
Чи відповідав ЄС першої половини 1990-х рр. авторському проекту конфедерації Франсуа Міттерана? Концепція "великої конфедерації" була офіційно запропонована президентом французької Республіки у 1991 році [70; 687]. Її сенс полягав у формуванні посередництвом укладання низки міжурядових угод між країнами - члени Європейської Спільноти і країнами - кандидатами своєрідної системи нелінійних взаємозв'язків, яка мала б функціонувати під контролем постійних спільних організаційних структур.
Таким чином, мета концепції мала дуальний відтінок: з одного боку - спрямованість на збереження гарантій національного суверенітету, з іншого - констатувала необхідність делегації його частини загальноєвропейським інститутам.
На відміну від політики, право побудовано на більш чіткому критеріальному фундаменті, тому дисертант вважає доцільним оцінити конфедераційну суть проекту Ф. Міттерана саме з правової точки зору. Згідно юридичному визначенню, конфедерація - це асоціація незалежних Держав, що через угоду делегували виконання деяких компетенцій (дипломатія, оборона...) спільним органам, однак без утворення нової Держави [167; 351].
Згідно концепції французького президента - роль центральних інституцій обмежувалась контролюючою чи коригуючою дією без реального трансферту національного суверенітету. Безумовна наявність федеральних ознак ЄС в управлінні спільними ринками надто важко переносилась у політичну сферу, тобто конфедеративність економічного союзу не відповідала стадії розвитку союзу політичного. Таким чином, є очевидним, що Європейський Союз, за проектом Франсуа Міттерана, не набував форми різновиду федералізму - конфедерації.
Головною причиною відставання політичного інтеграційного процесу від економічного є значний потенціал національної держави і традиційна сила національного суверенітету.
Проблема суверенітету - надто важливе питання навіть для французької нації - нації, яка претендує на роль проводиря європейської цивілізації.
Історичні витоки цього протиріччя беруть початок з опозиції територіального суверенітету претензіям "європейського християнства" і германської імперії, тобто сягають
- Київ+380960830922