Розділ 2
Організаційно-педагогічні умови розвитку професійних умінь керівників шкіл у
системі курсової підготовки
Входження України у систему світового співтовариства пов’язане з формуванням
нової освітньої парадигми, характерною особливістю якої є поворот до людини,
звернення до її духовності, розвиток творчих здібностей. У концептуальних
документах розвитку національної освіти України знайшли відображення насамперед
чітко визначені мета і завдання: “формування освіченої, творчої особистості,
становлення її фізичного і морального здоров’я, забезпечення пріоритетності
розвитку людини, відтворення й трансляція культури і духовності в усій
різноманітності розвитку людини вітчизняних та світових зразків” [65;6].
В їх основу закладено базові принципи, що визначають головні вісі та рушійні
сили виходу освіти на парадигму громадянського суспільства – демократизація
освіти її варіативність і національний характер, децентралізація та відкритість
системи освіти [26],[59],[80],[128].
Зміни освітньої політики передбачають перебудову ідеологічної і філософської її
парадигми (від тоталітарної до демократичної); педагогічної парадигми (від
безособистісної до особистісно – орієнтованої, від унітарної до плюралістичної,
від адаптивної до такої, яка розвивається) [123],[126].
Для України специфіка ситуації визначається необхідністю відкриття перспектив
особистого шляху до загальної для людства мети, злагоди, співробітництва,
толерантності – якісно іншим відношенням “нерепресивного соціуму” [230;176].
Цей шлях має відповідати українським духовним пріоритетам, господарським
ресурсам, культурним традиціям, людським потребам.
Теоретичне осмислення аксеологічних основ дозволяє включитися до інтегративного
гуманітарного знання, обґрунтування умов для формування нової культурної
комунікації, по – новому обмірковувати ідеали, зміст і організацію освіти.
Необхідність у цьому диктується потребами переходу до нового типу мислення та
нових засобів перетворення дійсності. У повній мірі це відноситься і до системи
підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.
2.1. Система концептуальних положень організації процесу розвитку професійних
умінь керівника школи
Рівень освіченості дорослих, як відомо, виступає у якості важливого показника
рівня розвитку суспільства, його цивілізації. Можливості постійно покращувати
професійний і культурний потенціал населення залежить від основних
соціально-економічних реформ. Тому одним із напрямків стратегії оновлення
суспільства, подальшого розвитку духовного життя народу є створення гнучкої
системи підготовки кадрів, яка забезпечує поглиблення професійних знань, умінь
зі спеціальності, здобуття кваліфікації, реалізацію творчих можливостей людини.
Освіта стає соціо-культурною технологією. Нове у функціонуванні післядипломної
освіти, що особливо яскраво ми бачимо на перетині століть, вимагає перегляду
організації освітніх систем, у тому числі й системи підвищення кваліфікації,
переосмислення принципів, закономірностей і теоретичних положень якості фахової
підготовки спеціалістів.
Організація розвитку професійних умінь керівника сучасної школи передбачає
конструювання комплексу методів і прийомів, що відображають стратегію і логіку
навчального процесу, спрямованого на науковий пошук. Звідси його структура
повинна будуватися як на філософських принципах і законах пізнання, так і на
міждисциплінарних і суто педагогічних методологічних вихідних
положеннях[148],[149],[239].
Так, основоположними на філософському рівні для перспектив розвитку системи
курсового навчання як складової постдипломної освіти є принципи комплексності
всебічного причинно-наслідкового зв’язку та обумовленості явищ і процесів
об’єктивної педагогічної реальності. У кінці кількісних та якісних його змін,
що відбуваються, слід виходити з позицій історичності й конкретності. Особливу
значущість при цьому має положення про визначення пізнаності світу в цілому, в
тому числі і сутності педагогічної, управлінської діяльності. Методологічне
значення має також принцип органічного зв’язку наукового передбачення з
реформаторською діяльністю суспільства [55].
На другому, міждисциплінарному рівні, методологічним обґрунтуванням слугують
принципи системності й програмно – цільового підходу до дослідження перспектив
розвитку освітніх процесів, використання методів математичної статистики.
Конкретно-науковий (третій рівень) передбачає наявність термінологічної
єдності, першочерговості завдань, що вирішуються; можливість перевірки
очікуваних результатів; адекватний підбір методів, засобів начально-виховного
процесу тощо.
Крім того, результати аналізу теорії і практики з проблеми дослідження,
прогресивні тенденції, що досліджуються в системі підвищення кваліфікації
педагогічних кадрів, свідчать, що у процесі розвитку професійної компетентності
особистості необхідно враховувати як загально – педагогічні, так і специфічні,
конкретні вихідні положення. У першому випадку мова йде про
діяльнісно-особистісний підхід до розвитку задатків і здібностей, орієнтація на
активний характер навчання і мислення, цілеспрямований і організований вплив на
слухача, самостійна діяльність його як суб’єкта навчання, актуалізація знань з
опорою на зону найближчого розвитку. До специфічних вихідних положень розвитку
професійно важливих умінь керівників школи відносяться обґрунтовані нами
принципові вимоги щодо організації навчального процесу в умовах їх курсової
перепідготовки. Основними з них є: побудова механізму професійного розвитку
директора як невід’ємної складової частини усього навчального процесу,
неперервність розвитку професійної майстерності ке
- Київ+380960830922