РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
2.1. Напрями та результативність трансформаційних процесів в АПК
Аграрна реформа є фундаментом багатостороннього оновлення аграрних відносин.
Вона зачіпає економічні інтереси як і всього суспільства, так і сільського
населення зокрема. Зміст цього процесу полягає в роздержавленні земельної
власності, відродженні приватної власності на землю і встановленні реального
плюралізму різних її форм. Пошуку напрямів перетворення сільськогосподарського
товаровиробника в господаря землі присвятчено зачну кількість праць,
розроблених українськими вченими та науковцями [27, 33, 102, 159]. Сьогодні
стратегічними напрямами реформування аграрних відносин є:
розвиток форм власності на землю з метою поєднання в одному економічному
суб'єкті власника, підприємця і працівника;
органічне поєднання і взаємодія індивідуальних і колективних форм трудової
діяльності в аграрному секторі виробництва;
максимальне використання ринкових і підприємницьких форм не тільки у
приватизації землі та інших засобів виробництва, а й об'єднання їх у разі
потреби для підвищення ефективності господарювання і використання переваг
об'єднаної праці;
всебічний розвиток економічного впливу держави з метою вирішення проблем
забезпечення як потреб суспільства в продуктах сільського господарства, так і
пріоритетного соціального розвитку села та економічного розвитку аграрного
сектора виробництва.
На жаль, аграрна реформа, на яку покладалося багато сподівань, не стала
системним явищем, а задумана з ціллю виведення сільського господарства з
глибокої кризи, невдовзі сама опинилася в кризовому становищі. Глибоко кризове
становище у сільському господарстві сформувалося під впливом великої сукупності
зовнішніх щодо галузі несприятливих політичних, економічних, організаційних,
екологічних, інтелектуально-розумових та інших факторів [162], які зробили
неможливим її більш-менш ефективний розвиток.
До економічних факторів можна віднести відсутність паритету цін на промислові
засоби виробництва, предмети праці і сільськогосподарську продукцію, накладання
надмірно великих податків на сільських товаровиробників, дуже низьку оплату
праці працівників сільськогосподарських підприємств, нерентабельність
господарств, відсутність коштів для простого і розширеного відтворення,
припинення державного фінансування проектів гідротехнічного будівництва і
меліоративних систем, протиерозійних заходів, створення закінченої системи
полезахисних лісонасаджень, хімічної меліорації земель, землевпорядних та інших
робіт.
До екологічних причин слід віднести надмірне забруднення (радіаційне,
промислове і сільськогосподарське) природного середовища, виснаження і
деградацію природних ресурсів, інтенсивний розвиток водної та вітрової ерозії
ґрунтів, підтоплення, заболочення і засолення земель, погіршення
фізико-хімічних властивостей ґрунтів, зниження їх гумусомісткості і родючості,
погіршення травостою лук і пасовищ.
До організаційних – порушення економічних, технологічних та інших зв’язків між
підприємствами агропромислового комплексу, припинення процесів комплектування,
кооперування і комбінування виробництва, деспеціалізацію і переспеціалізацію
господарств, повну бездіяльність Мінсільгосппродукту і його регіональних
структур, дезорганізацію виробництва і стихію розвитку виробничих відносин в
аграрному секторі економіки.
До політичних – відсутність чітко окресленої державної аграрної політики,
великі політичні інтриги і колізії навколо питань власності на землю і засоби
виробництва, велику протидію розвитку економічних реформ з боку лівих сил,
значної кількості адміністративного персоналу, голів колгоспів, директорів
радгоспів і спеціалістів сільського господарства.
До інтелектуально-розумових – відсутність у значної кількості селян
підприємливості, кмітливості, недостатніх знань і досвіду ведення
індивідуального сектора.
Нині однією із ключових проблем в Україні є недосконалість
кадрово-управлінської політики. Найбільше ця проблема торкається
сільськогосподарського виробництва. Вражає некомпетентність нашого Уряду та
відсутність відповідної базової економічної підготовки. І це пов’язано з
проблемою кадрового забезпеченням Не однократно торкнулася ця проблема
заміщення посади керівника центрального державного сільськогосподарського
відомства (агропромполітики, аграрної політики). Як відомо на цій посаді уже
побувала значна кількість спеціалістів, практично не підготовлених до цієї
роботи. Така недостатня стабільність складу керівників на загальнодержавному
рівні, в обласних і районних органах державної влади, які займаються питаннями
сільського господарства, має негативні наслідки, що відчуваються й донині.
Нерозуміння нашими урядовцями принципів дії ринкової економіки (або їх
небажання зрозуміти ці принципи) є основною причиною занепаду в країні. Адже
всі наші біди не від здійснення реформ, а від того, що вони лише проголошуються
і не втілюються в життя [35, с.55-56]. Тим часом основним завданням Уряду є
встановлення чітких і прозорих “правил гри” для суб’єктів господарювання,
максимальне сприяння їх діяльності та її заохочення.
Певна частина причин недосконалості кадрово-управлінської політики має дещо з
минулого. Після розпаду Союзу кожному доводилося вчитись так би мовити “на
ходу”, та й в умовах, коли і вчити було нікому [140, с.45-48]. Іноземні
спеціалісти намагалися вчити без врахування реальності України. Крім того, за
такий короткий час, що відводився на навчання, неможливо опанувати принци
- Київ+380960830922