РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ В ПЕРЕХІДНІЙ СИСТЕМІ
УКРАЇНИ
2.1. Особливості та динаміка зайнятості в перехідній економіці України
Перехід до ринкової економіки характеризується нестабільною і неоднозначною
ситуацією в сфері зайнятості. Це обумовлено тим, що робоча сила є не тільки
ресурсом, подібно до інших факторів виробництва, але в силу своєї специфіки
служить зв'язуючою ланкою між виробництвом і споживанням, оскільки рівень
відтворення робочої сили визначає основний попит на споживчому ринку, а також
виступає суб'єктом соціально-економічних відносин, що реалізує свої інтереси.
Разом з тим, діючі соціальні гарантії не забезпечують навіть фізичного
виживання людини. Соціально-економічна ситуація в країні характеризується
зростанням відкритого і прихованого безробіття; частковою зайнятістю (неповний
робочий день, скорочення робочого тижня, вимушені відпустки і т. п.),
тимчасовим закриттям підприємств і, врешті-решт, їх повним банкрутством.
Важка ситуація, яка склалася в сфері праці і зайнятості, викликана не кризою
надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у більшості країн з ринковою
економікою, а кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення,
перерозподілу та працевлаштування громадян, тобто глибокими деформаціями,
успадкованими від попередньої економічної системи, а також зміною форм
власності, жорсткою фінансово-бюджетною і кредитною політикою і міграційними
процесами. Аналогічні проблеми характерні і для інших країн з перехідною
економікою. Серед них можна виділити перш за все наступні:
абсолютне скорочення чисельності зайнятих в економіці, особливо у сфері
матеріального виробництва;
суттєві зміни міжгалузевої і міжтериторіальної структури зайнятості, зниження
питомої ваги зайнятих в промисловості, перерозподіл робочої сили між обробною і
видобувною промисловістю на користь останньої;
розширення зайнятості в недержавному секторі економіки, подальший розвиток
малого підприємництва;
значні масштаби вимушеної неповної і неефективної зайнятості (скритого
безробіття);
масова участь населення в неформальному секторі економіки, а також збільшення
масштабів вторинної зайнятості;
ріст тривалості безробіття серед осіб, які втратили роботу;
скорочення питомої ваги жінок і молоді в загальній чисельності зайнятих;
різка невідповідність структури попиту і пропозиції робочої сили;
незбігання якості робочої сили з вимогами до неї з боку виробництва;
деформація системи стимулювання і оплати праці, різке падіння вартості робочої
сили;
неадекватна і необ'єктивна інформація про стан на ринку праці.
Розглянемо ці проблеми докладніше через призму динаміки показників, які
характеризують зайнятість в Україні в період проведення реформ
(1991-2000 роки).
За оцінками економістів, в 1991 році офіційного безробіття в нашій країні
практично не існувало. Якщо на 1 липня 1991 року кількість зареєстрованих
безробітних становила лише 1400 осіб, то до кінця року цей показник сягнув
цифри 6,8 тис. чоловік. Загальний рівень безробіття становив 0,02% [70].
У 1992 році відбулося різке погіршення ситуації в сфері зайнятості та зростання
рівня безробіття (кількість незайнятих зросла в 13 разів і безробітних в 14,4
рази). Кількість зареєстрованих безробітних у червні 1992 року становила 35,6
тис. осіб, а до кінця року сягнуло 70,5 тис. чоловік. Число вакансій
скоротилося в 2,2 рази (до 129,1 тис. місць). Рівень безробіття сягнув 0,3%
[72, с.289]. В цілому по Україні за 1990-1992 роки кількість зайнятих у
національному господарстві поступово знижувалась, сягнувши у 1992 році близько
91% рівня зайнятих на початку періоду. Слід зазначити, що у різних галузях
економіки фактичне вивільнення працівників було нерівномірним. Так, чисельність
вивільнених робітників промисловості, в загальній кількості вивільнених
робітників, становила 31,1%. Частка вивільнених працівників з сільського та
лісового господарства становила 3,9%, а кількість вивільнених з будівництва –
6,4%.
Особливої уваги потребує аналіз того факту, що у цей рік високими темпами
зростала частка населення, яке було зайняте у власному підсобному та домашньому
господарстві, тобто незайнятого на офіційно зареєстрованих підприємствах та в
підприємництві. Це населення є одним з джерел поширення так званої
нерегламентованої зайнятості. Якщо за п’ять років (з 1985 по 1990 роки)
кількість такого населення збільшилася на 1,6% і становила на початок 1991 року
10% трудових ресурсів, то тільки за 1991-1992 роки питома вага незайнятого
населення збільшилася ще на 2,6% і сягнула до кінця 1992 року майже 13%
трудових ресурсів України. Найбільша частка незайнятого населення у
працездатному віці була відмічена у Республіці Крим (23,8%), Закарпатській
(22,1%) та Чернівецькій (21,1%) областях, а найменша – Луганській (8,7%),
Сумській (8,6%), Київській (без м. Києва) (6,2%) областях, а різниця між
максимальним і мінімальним значенням знизилась до 3,8 рази, при зменшенні
коефіцієнта варіації за сукупністю територіальних одиниць України до 36,2%
[72, с.287].
Беручи до уваги цю обставину, можна зробити висновок, по-перше, про фактичне
зменшення рівня зайнятості вже на початку трансформаційних
соціально-економічних процесів; по-друге, про реальне зрушення в зайнятості
трудових ресурсів у сторону її неформальних видів.
Статистичні дані свідчать, що в 1993-1994 роках у сфері зайнятості появилася
певна стабілізація. Кількість зареєстрованих безробітних від 1992 до 1993 року
незначно збільшилась і становила 73,3 тис. осіб. Кількість вакансій також майже
не змінилася (132,9 ти
- Київ+380960830922