РОЗДІЛ 2
Установки у правовій культурі
особи як неодмінний фактор характеру і змісту
правової поведінки
2.1. Поняття і структура правової установки, її місце і роль у правовій
культурі особи
У даному підрозділі ми маємо за мету вдосконалити визначення правової культури
особи, спрямувавши увагу на індивідуальну правову культуру під час
соціально-правової активності її носія. Це, на нашу думку, буде сприяти більш
конкретному підходу до дослідження процесу формування правової культури особи і
вдосконалення існуючих форм правового виховання. Виділивши шляхом логічного
аналізу феномен установки, ми розглянемо його співвідношення з іншими
компонентами індивідуальної правової культури. Використаємо логічні методи
індукції та синтезу для формування потрібного нам визначення правової культури
особи у динамічному аспекті. На початку розглянемо найбільш загальні відомості
про феномен установки.
2.1.1. Правова установка та її структура. Явище установки було відкрито
німецьким психологом Л. Ланге у 1888 році під час вивчення помилок сприйняття.
Вживання поняття “установка” у соціальних науках пов’язано з іменами
американських соціологів У.І. Томаса та Ф. Знанецького, які схарактеризували
установку як схильність (“предрасположение” – рос.) розуму індивіда по
відношенню до соціальних цінностей (грошей, слави, людини тощо). Томас і
Знанецький визначили соціальну психологію як наукове дослідження установок.
Теоретична розробка проблеми установки належить Г. Олпорту (1935).
Загальновизнаним є його формулювання: “Установка є станом психологічної
готовності, що утворюється на основі досвіду і здійснює спрямовуючий і
динамічний вплив на реакції індивіда відносно всіх об’єктів чи ситуацій, з
якими він пов’язаний”.
Пізніше поняття установки доповнювалось або уточнювалось різними дослідниками
та визначалось або як “готовність до позитивної або негативної реакції по
відношенню до відповідних об’єктів” (Сарнофор, 1966), або як “неусвідомлювана
соціально значима реакція” (Еуб, 1947), або ж як “стан готовності думки,
почуття та дій людини по відношенню до яких-небудь соціальних об’єктів”
(В. Аполкор, 1962). Усі ці відомості про історію феномена установки
систематизовані вченими М.І. Дяченко та Л.А. Кандибовичем [46: 119].
Обговорення проблеми установки на спеціальних симпозіумах (Бордо, 1959;
Москва, 1966) показало, що “при всій різноманітності смислових відтінків, що
застосовуються для вираження ідеї установки, незмінною для них залишається
вказівка на схильність суб’єкта орієнтувати власну діяльність у якому-небудь
визначеному напрямку” [15: 14-15].
Загально-психологічна теорія установки розроблена радянським психологом
Д.Н. Узнадзе, який експериментально довів наявність загально- психологічної
готовності індивіда до реалізації активованої потреби у даній ситуації
(актуальна установка) і встановив закономірності закріплення такої готовності
під час неодноразового повторення ситуації, яка дозволяє задовольнити дану
потребу (фіксована установка). Таким чином, у науці установка була визначена,
як стан готовності, схильності (нахилу) суб’єкта до певної активності у певній
ситуації [159: 708].
Відповідно до існуючих сфер суспільної та індивідуальної свідомості можливо
виділити політичні, економічні, релігійні, моральні, правові та інші установки.
Треба відзначити, що у свідомості конкретної особи такий поділ є дещо умовним.
Блок установок у свідомості особи є складним комплексом, в якому домінуючими є
ті установки, які безпосередньо пов’язані з образом життя даного суб’єкта, його
освітнім та культурним рівнем.
Водночас правові установки ми можемо виділити в окремий блок, керуючись
критерієм їх взаємозв’язку з правовою системою даного суспільства. Тобто, всі
психологічні установки, які відображають готовність особи проявити активність
(чи пасивність) у сфері права ми можемо назвати правовими.
Правові установки класифікують відповідно до того, яку поведінку вони
зумовлюють: правомірну чи протиправну [174: 28-34]. Позитивна правова установка
є готовністю до правомірної поведінки, яка заснована на позитивній оцінці
особою відповідної правової норми. У такому випадку зміст соціальної установки,
що закладена у нормі права (тобто, поведінки, яку встановлює та очікує від
особи держава), збігається з особистісною установкою індивіда (тобто
поведінкою, яка відповідає особистим інтересам та цілям особи, має значення для
неї). Позитивна правова установка може забезпечуватися також загрозою юридичної
відповідальності (за відхилення від “установленої” державою правової форми
поведінки) чи пристосовницьким способом життя (особа поводить себе “як усі”,
знаходячись під впливом свого оточення).
Відповідно до теми нашого дослідження, детальніше ми будемо розглядати
позитивні правові установки, які виникають на основі усвідомленої поваги особи
до права, переконаності у його соціальній цінності. Однак важливо враховувати і
наявність негативних правових установок у свідомості особи. По-перше, для того,
щоб знайти шляхи протидії негативним чинникам, які впливають на формування
готовності до протиправної поведінки. По-друге, для визначення напрямків
удосконалення чинного законодавства з метою корегування спрямованості вказаних
установок.
Поняття правової установки висвітлюється у багатьох вітчизняних працях. Між
визначеннями правової установки різними авторами не спостерігається значних
відмінностей. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що поняття установки було
запозичене правниками з психології. Представники останньої ґрунтовно і всебічно
розробили дефініцію поняття психологічної установки, про що
- Київ+380960830922