РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХВОРИХ, ЯКІ СПОСТЕРІГАЛИСЬ,
ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика хворих з рецидивними дуоденальними та пептичними
виразками анастомозу після СПВ
Об’єктом дослідження були 269 хворих з рецидивом виразки в дванадцятипалій
кишці та пептичні виразки анастомозу після СПВ, з яких 152 (56,5%) – перенесли
операцію без дренування шлунка, а 117 (43,5%) – у сполученні з різними
дренуючими шлунок операціями. Всі хворі знаходились на лікуванні та обстеженні
у відділі хірургії органів травлення Інституту гастроентерології АМН України за
період з 1982 по 1997 рік.
З 269 хворих, що спостерігались, першу операцію у клініці перенесли 154, що
складає 57,2 % з усіх пацієнтів, яким зроблена СПВ. Причому після ізольованої
СПВ рецидив виразки виник у 103 (66,9%) оперованих у клініці хворих, а при
доповненні СПВ дренуючими шлунок операціями – у 51 (33,1%).
Після всебічного клінічного обстеження та встановлення діагнозу рецидиву
виразки 235 ( 87,4%) пацієнтів із 269 було прооперовано, а 34 (12,6%) хворих
лікувались медикаментозно та були виписані без операції.
До надходження в клініку хворі були оперовані раніше у зв’язку з виразковою
хворобою ДПК та її ускладненнями від одного до трьох разів. Одну операцію
перенесли 202 (75,1%) пацієнта, дві операції – 63 (23,4%) і три – 4 (1,5%)
пацієнта.
До виконання СПВ 71 (26,4%) хворий був оперований, при цьому у 62 (22,7%) було
проведено ушивання перфоративної виразки ДПК, причому в 4 (1,5%) випадках
двічі, а у 9 (3,3%) пацієнтів виконано паліативні операції на висоті
кровотечі.
Розподілення пацієнтів за віком та статтю показано на рис. 2.1.
Аналіз цих даних свідчить про те, що рецидив дуоденальної виразки або пептичної
виразки анастомозу після СПВ виникав переважно у пацієнтів найбільш
працездатного віку.
Так, у віці від 21 до 60 років була переважна кількість – 259 (96,3%)
оперованих.
Рис. 2.1. Розподілення хворих з рецидивом виразки після СПВ за віком та статтю
З малюнка також видно, що як і при розповсюдженні виразкової хвороби, рецидив
серед жінок зустрічався значно рідше, ніж серед чоловіків. Співвідношення жінок
та чоловіків склало 1:7,2, що узгоджується зі статистичними даними про
захворюваність виразковою хворобою.
Одним з важливих факторів, які обґрунтовують показання до хірургічного
лікування виразкової хвороби ДПК, є тривалість захворювання та ускладненість
його перебігу. Проведений ретроспективний аналіз анамнезу наших хворих (рис.
2.2.) показав, що основна маса пацієнтів - 134 (49,8%) особи – страждали на
виразкову хворобу від 5 до 15 років, 56 (20,8%) осіб хворіли понад 15 років.
Такий тривалий перебіг виразкової хвороби призводив до значних матеріальних
витрат на
лікування та надавав величезну соціальну значимість цьому захворюванню.
Рис. 2.2. Тривалість захворювання на виразкову хворобу у наших пацієнтів
На рис.2. 3 наведено дані про види ускладнень, які відзначені у наших
пацієнтів до виконання СПВ.
Рис. 2.3. Ускладнення виразкової хвороби ДПК до виконання СПВ
Дані, наведені на рис. 2.3, свідчать, що у більшості хворих виразкова хвороба
ДПК перебігала з наявністю ускладнень. Виконанню СПВ передували такі серйозні
ускладнення, як перфорація, пенетрація, кровотеча, стеноз вихідного відділу
шлунка. З приводу того, що не в усіх картах стаціонарних хворих були
відображені дані про ускладнення виразкової хвороби, можна припустити, що їх
вага була ще вище.
При виборі показань до СПВ у пацієнтів з виразковою хворобою ДПК ми виходили з
критеріїв, які характеризують помірну кислотопродукуючу та непорушену
моторно-евакуаторну функцію шлунка.
На рис. 2.4 наведено співвідношення органозберігаючих операцій на підставі
СПВ, які виконано у 269 хворих, що спостерігались.
Рис. 2.4. Види органозберігаючих операцій, які виконано у наших хворих
Слід відзначити, що судити про частоту рецидиву виразки після
органозберігаючих операцій в залежності від виду дренуючої шлунок операції не
коректно, тому що такий вибір, частіше за все, випадковий та залежить від
прийнятих у лікувальному закладі поглядів на той або інший період.
Так, у перші роки застосування органозберігаючих операцій у нашій клініці
частіше використовували СПВ та пілоропластику за Фіннеєм або гастродуоденальний
анастомоз за Джабулеєм (загальноприйнята тенденція на той час). У подальшому,
по мірі засвоєння СПВ, прагнули до її виконання без дренуючих шлунок операцій,
або доповнювали дуоденопластикою.
Вивчення термінів виникнення рецидиву виразки після СПВ показало, що тут
спостерігається широка варіабельність: клінічна картина рецидиву може
проявлятися як у перші місяці після операції, так і у строк до 15 років. Дані
про це надані на рис. 2.5.
Рис. 2.5. Термін виникнення клінічної картини рецидиву виразки
після перенесеної СПВ
Дані рис. 2.5 свідчать, що основна кількість рецидивів виразки у хворих, які
спостерігались – 84,4% - з’явилася у строк до 3 років після виконання СПВ. У
більш пізні строки рецидиви відзначались значно рідше. Через 15 років після
операції рецидив виник тільки у 1 хворого.
Таким чином, хворі, які нами спостерігались, з рецидивними дуоденальними та
пептичними виразками після СПВ забезпечують достатній обсяг клінічних
досліджень за даною проблемою.
2.2. Методи обстеження хворих з рецидивною дуоденальною виразкою або пептичною
виразкою анастомозу після СПВ
Методи дослідження, які застосовано у роботі, переслідували задачі
формулювання клінічного діагнозу та визначення патогенетичних механізмів
розвитку рецидиву виразки та її перебігу. Для встановлення діагнозу рецидивної
або
- Київ+380960830922