РОЗДІЛ 2
ПРИРОДНІ (ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНІ) СВОБОДИ ВІРОВИЗНАННЯ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ ЛЮДИНИ:
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ (ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ)
У даному розділі визначаються поняття свободи віровизнання та свободи
віросповідання людини як загальносоціальних (природних) явищ; розкривається їх
структура; аналізуються та конкретизуються їх окремі складники (елементи).
2.1. Загальні поняття свободи віровизнання та свободи віросповідання людини
Серед природних, невід’ємних прав людини свобода віровизнання та свобода
віросповідання є одними із найважливіших. Вони є складовими елементами
особистісного самовизначення людини. Основою свободи віровизнання та свободи
віросповідання є віра людини як обов’язковий елемент її світогляду, свідомості.
Хоча основним предметом дослідження є такий складник світогляду, як віра
(точніше, юридичне забезпечення її прояву, сповідування), необхідно насамперед
визначити саме поняття світогляду, а також розкрити елементи, з яких він
складається.
Отож, світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ,
свої взаємини зі світом, про своє місце у світі та своє життєве призначення.
Світогляд синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких, як знання,
бажання, інтуїція, віра, надія, життєві мотиви, цілі та інш. Через це
складовими світогляду постають погляди, переконання, принципи, ідеали,
цінності, вірування, життєві норми та стереотипи [211 ] [50 [211] Петрушенко
В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти
I-IV рівнів акредитації. – К.: Каравелла; Львів: Новий світ 2000, 2001. – С.
14.].
За іншим із джерел, елементами світогляду є: ціннісні орієнтації, віра, ідеали,
переконання, спосіб життя людини й суспільства (як форма реалізації духовної
сутності світогляду) [326] [51 [326] Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.:
Гардарики, 2000. – С. 11 –15.].
Схематично елементи світогляду відображено на рис.2.1:
Розглянемо докладніше зазначені складники світогляду людини.
1. Віра (від латинських слів veritas, що означає "істина", та verus –
"істинний"). У давньоєврейській мові поняття віри віддзеркалює усю складність
духовної настанови віруючого. Два корені є переважаючими: “аман” (амінь), що
викликає в уяві поняття твердості, впевненості, та “батах” – забезпеченості й
довіри [321] [52 [321] Словник біблійного богослов’я / Ксав’є Леон-Дюфур та ін.
/ За ред.Софрона Мудрого. – Львів: Місіонер, 1996. – С. 20.].
Згідно з науковими дослідженнями, віра є обов’язковим елементом нормальної
свідомості людини [33] [53 [33] Волков Ю.Г., Поликарпов В.С. Человек:
Энциклопедический словарь. – М.: Гардарики, 2000. – С. 234.]. Звідси випливає,
що людей “невіруючих” у принципі немає. “Очевидно, – пише П. Джонсон, – існує
природна тенденція вірити. Кожний є віруючим. Не всі вірять в одне й те ж, але
всі вірять у що-небудь” [396] [54 [396] Johnson P. Psychology of Religion. -
N.-Y.-Nashville, 1945. - С. 15.]. В іншому джерелі знаходимо, що "… знайти
людину, котра ні в що не вірить, неможливо" [170] [55 [170] Лукашевич М.
Соціологія релігії. - Львів: Українська академія друкарства, 1999. – C. 4.].
З теологічної (християнської) точки зору, віра, зокрема віра в Бога, є також
невід’ємним елементом свідомості кожної людини. А. Введенський писав, що
“…людина не може не вірити… багатоманітними і різними голосами… Бог
безперестанно нагадує про себе людині. Адже людській душі, створеній Богом,
притаманне стремління до свого Творця” [29] [56 [29] Введенский А. Религиозное
сознание язычества. – М., 1902. – С. 10.]. О. Мень зазначав, що “історія не
знає жодного народу, який був би остаточно позбавлений віри. Навіть атеїстів не
можна вважати людьми справді невіруючими. Ідеологічні міфи, які сприймаються
ними на віру, – це, по суті, перелицьована релігія. В результаті виникають
вірування атеїзму, які намагаються втілити смисл у безглуздя і примирити людину
з тим, що вона, за своєю природою, не може прийняти” [177] [57 [177] Мень А.
История религии / Сост. А. Борисов и др. - М.: Форум-Инфра-М, 1999. - Кн. 1: В
поисках пути истины и жизни. – С. 8.]. В енцикліці Папи Римського Івана-Павла
ІІ “Про співвідношення віри й розуму” зазначено, що “…релігійність закладена у
природі кожної людини” [54] [58 [54] Енцикліка Святійшого отця Івана-Павла ІІ
до єпископів католицької церкви "FIDES ET RATIO" (“Про співвідношення віри і
розуму”). – К.- Львів: Кайрос; Свічадо, 2000. – С. 117.].
Феномен віри – явище складне й багатогранне, а тому досліджуване з позицій
різних суспільних наук, зокрема філософії, психології, соціології,
культурології.
Філософське розуміння віри полягає в тому, що “віра – це прийняття за істину
чого-небудь, що не потребує повного підтвердження істинності, прийнятого
почуттями і розумом, і, відповідно, не може претендувати на об’єктивну
значущість… Віра завжди є ризиком, тому що це почуття може помилятися. Вона за
своєю суттю завжди “сліпа”, інакше та віра, котра має надійну основу і
об’єктивну гарантію, – не справжня…” [358] [59 [358] Философский
энциклопедический словарь / Ред.-сост.: Губский Е.Ф. и др. – М.: ИНФРА-М,
1999. - С. 64.]. В іншому філософському словнику зазначається, що “віра – це
таке ставлення до подій і навіть вигадок, коли вони сприймаються як достовірні
та істинні без доказів. У цьому розумінні віра – антипод знання” [158] [60
[158] Краткий словарь по философии / Под общ. ред. И.В. Блауберга, И.К.
Пантина. - М.: Политиздат, 1982. - С. 37.].
З культурологічної точки зору, віра виступає як “стан певної зацікавленості,
психологічна настанова, світоглядна позиція, акт, що полягає