РОЗДІЛ 2
ЗАКАРПАТТЯ У МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИНАХ
(травень 1938 р. – березень 1939 р.)
2.1. Місце Закарпаття у політиці держав Центральної та Східної Європи у
травні-листопаді 1938 року
Весна 1938 року розпочалася аншлюсом Австрії. Черговим об'єктом агресивної
політики фашистська Німеччина обрала Чехословаччину. План знищення цієї
центральноєвропейської країни отримав назву "Фал Грун". Його перший варіант був
виданий у вигляді секретної директиви від 24 червня 1937 року військовим
міністром Німеччини фельдмаршалом В. фон Бломбергом [663, с.343-347].
Після приєднання Австрії до Третього Рейха у Берліні приймають рішення якомога
швидше вирішити на свою користь "чехословацьку проблему". 21 квітня 1938 року
канцлер Німеччини А.Гітлер обговорив із начальником німецького генерального
штабу збройних сил (далі - ОКВ) генералом В.Кейтелем питання приведення плану
"Грун" у відповідність із новими вимогами. В удосконаленій директиві по ньому
від 20 травня планувалося проведення військових дій проти Чехословаччини
протягом чотирьох днів. Така швидкість акції, на думку німецьких генералів,
спонукала б до дії країни, що мали власні територіальні претензії до
Чехословаччини. А інші держави утриматися від втручання. У частині директиви,
яка стосувалася "пропагандивної війни вказувалося, що вона "має ціллю, з одного
боку, залякати Чехословаччину і підірвати сили опору, з іншого - надати
національним меншинам стимул до підтримки військових дій" Німеччини [169,
с.253]. Конкретно не вказується, які саме меншини маються на увазі. Ймовірно
малися на увазі судетські німці, угорці та словаки. На той час вони вже
координували свої спільні антипразькі дії [236, old.119].
Початок третьої декади травня ознаменувався зовнішньополітичною кризою навколо
Чехословаччини. Вона згодом отримала назву "травневої". Вважаємо малоймовірними
військові дії між Німеччиною та Чехословаччиною у цей період. Адже лише 20
травня директиву ОКВ було передано на розгляд А.Гітлеру. Але сам факт витоку
інформації про агресивні плани, що спричинив цю кризу, підштовхнув німецького
канцлера до більш рішучих дій. Якщо директива від 20 травня не передбачала
"військового розгрому Чехословаччини уже в найближчий час", то директива,
підписана А.Гітлером 30 травня, починається словами: "Моїм безповоротним
рішенням є знищення Чехословаччини військовим шляхом у найближчий час".
Виконання директиви планувалося не пізніше 2 жовтня 1938 року. Окремо
зазначалося: "Потрібно провести таку акцію, щоб сусідні держави, які мають
територіальні претензії до Чехословаччини, відразу побачили б, що потрібно і їм
приєднатися. В цьому випадку можна розраховувати на втручання Угорщини та
Польщі" [236, old.123].
Як бачимо, у травневих німецьких директивах ніякої уваги не приділено
закарпатському питанню. Основною ціллю німецьких збройних сил визначалася
Богемія та Моравія. Щодо інших чехословацьких територій у Берліні визначеності
не було. На думку автора, їх доля залежала від міри участі Угорщини та Польщі у
античехословацькій акції. Це стосувалося і Закарпаття.
На передодні Другої світової війни гортистська Угорщина активно намагалася
вирватися з лещат Тріанонського мирного договору 1920 року. І чи не перше місце
в угорських реваншистських планах займала Підкарпатська Русь. У другій половині
30-років за урядовим дорученням під зверхністю відставного міністра внутрішніх
справ Угорщини М.Козми було розроблено "План визволення Підкарпатської Русі"
мирним або військовим шляхом. Він передбачав різні дипломатичні, політичні,
військові та терористичні заходи [595, с.101; 596, с.149]. У цей період в
Угорщині починають розуміти, що агресивна зовнішня політика Німеччини так чи
інакше приведе до військового конфлікту між Чехословаччиною та Рейхом. Тому у
лютому угорський генштаб розробив план античехословацьких дій. Вони повинні
були базуватися на німецько-угорській співпраці [581, с.111]. Після аншлюсу
Австрії в Угорщині помітили, що чехословацька проблема стала на порядок денний.
Характерним є витяг із листа міністра закордонних справ Угорщини К.Кані до
угорського посла у Берліні від 5 квітня 1938 року: "Зараз багато говорять, що в
Чехословаччині відбудуться незабаром важливі події. Угорський уряд проводить
мирну політику. Але в сучасний період маємо рахуватися з тим, що це питання
може вирішуватися шляхом збройного втручання. Вважаємо, що у такому випадку
дійде до німецько-угорської співпраці" [236, с.116]. Протягом весни-початку
літа 1938 року угорський посол у Берліні Д.Стояї неодноразово зустрічався з
різними співробітниками німецького МЗС. Угорські вимоги зводилися до вирішення
двох проблем: німецької підтримки у нейтралізації Югославії на випадок
угорсько-чехословацького військового конфлікту та проведення переговорів між
Угорщиною та Німеччиною на рівні генштабів для координації античехословацьких
дій [179, с.34,45-47,49,60-62].
Німецька сторона не виявляла бажання вести детальних переговорів з угорцями про
військову співпрацю. Та одночасно вона вимагала активізації угорських
античехословацьких дій. Рекомендувалося, щоб Угорщина домагалася від празького
уряду таких саме прав як і судетонімці [445, с.12]. А значна угорська меншина
проживала у південно-західній частині Закарпаття.
Отже, угорські реваншистські кола, розробляючи античехословацькі плани,
висунули безпосередні територіальні претензії на Закарпаття. Намагаючись
офіційно не рекламувати своїх намірів весною-влітку 1938 року Угорщина сама
шукала шляхів до можливої співпраці з Німеччиною на випадок військового
конфлікту з Чехословаччиною. Гаслом угорських агресивних дій щодо Закарпаття
стала боротьба
- Київ+380960830922