РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ І ДЕРЖАВНА ЕТНОПОЛІТИКА В РЕГІОНІ
2.1. Етнічна структура населення регіону
Україна - багатонаціональна держава, значну частку населення якої становили національні меншини. Перша світова та громадянська війна, еміграційні процеси, викликані революційними та національно-визвольними рухами (1917-1920 роки), промислова розбудова ускладнили етнічні процеси в державі. Ігнорувати факт багатонаціональності українського населення більшовицьке партійно-державне керівництво не могло, так як представники некорінного населення брали активну участь у революційних подіях, були політично досить активними. Забезпечення умов для розвитку національних меншин було однією з гарантій стабільності більшовицької влади, і сприяло підвищенню уваги уряду та партії до роботи з національними меншинами.
Починаючи з 1920 року, державними органами робилися спроби виявлення національного складу населення. Все населення Харківської губернії у 1920 році становило 2478308 чоловік [1]. Дані перепису 1920 року демонструють, що основу населення Харківщини становили українці - 1956144 чол., або 78,9% всього населення губернії. Друге місце за чисельністю посідали росіяни - 429168, або 17,3%. Інші національності становили 3,8% від всього населення Харківщини (Додаток А). При цьому слід зазначити, що під час перепису населення 1897 року було зафіксовано таке співвідношення національних груп: українці - 80,62%, росіяни - 17,69%, а представники інших національностей - 1,69% [2, с. ХІV]. Тобто вже на час проведення перепису 1920 року прослідковувалась тенденція до збільшення представників національних меншин на Харківщині.
Національний склад жителів міста та села суттєво відрізнявся. Село здебільшого було українським (87,3%). Серед мешканців міст (крім Харкова) українці становили 76,9%, а в місті Харкові лише 20,8%. Жителі міста Харкова, здебільшого, визнавали себе росіянами (50,9%). Представники інших національних меншин теж віддавали перевагу Харкову. Приріст населення національних меншин в великих містах Харківської губернії демонструють дані, наведені в таблиці (Додаток Б). Найвищий їх приріст в місті Харкові - 17,72%.
Перша світова та громадянська війни суттєво вплинули й на статеві пропорції. В 1920 році частка чоловіків становила лише 47,2%, а жінок - 52,8%. Іншими словами, на 1000 чоловіків Харківської губернії припадало 1120 жінок. Серед різних національних груп Харківщини ця пропорція була приблизно такою ж, як середній показник. В українців, наприклад, чоловіки становили 47,4%, а жінки - 52,6%, у росіян - чоловіки - 46,2%, а жінки - 53,8%, у єврейського населення чоловіки - 47,3%, а жінки - 52,7%, у поляків відсоток чоловіків становив 43,9, а жінок - 56,1 [3, с. 232-233]. Таким чином, на момент перепису 1920 року, у порівнянні з 1897 роком, коли 50,3% населення становили чоловіки [2, с. VІІІ], статева пропорція змінилась. Чоловіки чисельно вже не переважали кількість жінок. Такі пропорції у співвідношенні чоловічого та жіночого населення, які стали безпосереднім наслідком воєнних та революційних потрясінь, зберігалися з незначними змінами протягом 20-х років ХХ століття.
Значну роботу з подальшого накопичення та розробки статистичних даних щодо національного складу населення здійснювали Відділ національних меншин НКВС та Центральне статистичне управління України. Зібрана ними інформація була суттєво доповнена матеріалами Всесоюзного перепису міського населення, проведеного 15 березня 1923 року. Переписом було охоплено лише 538800 міських мешканців Харківської губернії [4, с. 8].
За даними перепису в містах Харківської губернії мешкало 40,4% українців, 36,09% росіян, а 23,51% складали представники інших національних меншин, серед яких найчисленнішими були євреї - 18,18%, поляки - 1,46%, вірмени - 0,75%, німці - 0,53% [5, с. 67]. Найбільш строкатим у національному відношенні був Харків. Із загального числа мешканців українці становили 38,49%, росіяни - 34,54%, євреї - 20, 67%. Серед інших національних груп виділялися поляки - 1, 69%, вірмени - 0,9%, німці - 0,62%, латиші - 0,53%, татари - 0,49%, білоруси - 0,41%. Представники інших народностей в місті Харкові становили - 1,66% [6, арк. 5].
Відтворити точну картину національного складу населення за результатами перепису 1923 року було неможливо, тому Відділ національних меншин продовжував збір даних та узагальнення його результатів. Виявляючи національний склад населення, в комісії користувалися даними міського перепису 1923 року, а для виявлення національного складу сільського населення керувалися даними перепису 1920 року, інколи даними опису районів 1924 року [7, арк. 30]. Узагальнивши всі дані, отримали такі результати: все населення Харківської губернії становило 2798765 чоловік, з них українці - 2307329 чол. (82,4%), росіяни - 397200 (14,19%), євреї - 68852 (2,46%), німці - 4332 (0,15%), поляки - 6190 (0, 22%), вірмени - 2903 (0,1%), татари - 1674 (0,00%) та ін. [8, с. 16].
У порівнянні з 1920 роком, простежувалося невелике збільшення кількості українського населення та зменшення російського. Це явище можна пояснити тим, що на період 1923-1925 років позиція нової влади в національному питанні ставала чіткішою, й визначеність перспектив подальшого розвитку спонукала українців, які раніше на питання про їх національну приналежність відносили себе до росіян, визнати себе українцями. Відсоток національних меншин в загальній кількості населення залишався незмінним. На думку авторки, це пов'язано з тим, що при визначенні національності продовжували користуватись старими підходами, змішуючи два поняття: національність та рідну мову.
Найбільш повні дані щодо національного складу населення України, було одержано в ході перепису 17 грудня 1926 року. За його результатами було встановлено, що українці становили 80,1% всього населення України, а решта - 19,9% - представники національних меншин. З них найбільш численними були росіяни - 9,24%, євреї - 5,4%, поляки - 1,6%, німці - 1,3%, білору
- Київ+380960830922