РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ
КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ
2.1. Вплив ризику і доходності на управління банківським
портфельним інвестуванням
Портфельні інвестиції можуть здійснюватися комерційними банками для досягнення
різноманітних цілей, наприклад, максимізації доходності, мінімізації ризику,
підтримки ліквідності вкладень. Однак найбільш поширеним завданням, що ставить
перед собою банківський менеджмент при портфельному інвестуванні, є отримання
оптимального співвідношення “доходність/ризик”. Оцінка співвідношення ризику і
доходності є основою, на якій базуються управлінські рішення щодо інвестування
в цінні папери. В інвестиційній практиці існує правило, що дохід від вкладеного
капіталу повинен бути пропорційним ризику інвестицій. Чим вищий рівень
ризикованості інвестицій, тим вищого доходу буде вимагати інвестор як
компенсацію за свій ризик.
В інвестиційній теорії існує багато підходів до оцінки двох головних
характеристик вкладень в цінні папери – рівня ризику та доходності, що доцільно
було б використати комерційним банкам при формуванні та управлінні портфелем
цінних паперів. Розглянемо деякі з цих підходів.
Формуючи портфель цінних паперів, банківський менеджер не може точно визначити
майбутню динаміку співвідношення його доходності і ризику. Тому головними
параметрами при формуванні та управлінні портфелем цінних паперів є очікувана
доходність і ризик [20,c.240]. Дані величини оцінюються в першу чергу на основі
статистичних даних за попередні періоди часу, і як правило, коректуються згідно
очікувань менеджера щодо майбутньої кон'юнктури ринку.
Очікувану доходність портфеля можна розраховувати, наприклад, використовуючи
підхід Марковіца [41,с.17]. Так як на практиці є відомою спочатку лише
початкова ціна цінного паперу чи портфеля, а кінцева ні, то Марковіц
запропонував розглядати доходності активів та портфелів як випадкові величини
(обчислення яких вимагає складних математичних розрахунків та використання
комп’ютерних програм). Для коротких проміжків часу можна використовувати таку
формулу для розрахунку доходності портфеля:
(2.1)
де rp(T) – доходність портфеля р за період Т;
W0 – вартість портфеля на початок періоду Т;
W1 – вартість портфеля в кінці періоду T.
В теорії Марковіца інвестиційний горизонт Т вважається заданим (початок періоду
інвестування Т=0; кінець періоду інвестування Т=1) і проблема вибору
оптимального портфеля цінних паперів вирішується відносно цього горизонту. В
цьому сенсі модель Марковіца називають “одноперіодною” моделлю інвестиційного
процесу.
Звичайно ж в процесі управління портфелем цінних паперів вартість портфеля
постійно змінюється: одні цінні папери продаються, інші купуються. Тому для
декількох різних періодів часу (в межах одного року) формулу можна записати у
такому вигляді:
(2.2)
Якщо ж доходність портфеля потрібно обчислити за декілька років і зміни в
структурі портфеля відбувалися з різною періодичністю, спочатку необхідно
визначити доходність портфеля за кожний рік окремо, а потім визначити середню
доходність в розрахунку на рік за весь період, використовуючи формулу середньої
геометричної:
(2.3)
де rpt – середня доходність портфеля за період t;
rti – доходність за і-тий період t;
n – число періодів.
Що ж до поняття “інвестиційний ризик”, то у світовій літературі існує декілька
його визначень, так, зокрема, відомі американські вчені у галузі інвестування
Лоренс Дж. Гітман і Майкл Дю Джонк [24] сформулювали поняття “ризику” як
“ймовірність відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від величини
очікуваного; чим ширша шкала коливань можливих доходів, тим вищий ризик і
навпаки”.
Прийняття будь-яких рішень економічного характеру може здійснюватися в одній з
трьох ситуацій [46,c.129]:
в умовах визначеності (коли з певною точністю можна передбачити однозначні
наслідки прийнятого рішення, наприклад, рішення приймається на основі певного
критерію, вирахуваного за вихідними даними – задана величина прибутку,
затрат);
в умовах ризику (значення можливих наслідків рішення неоднозначні, однак
ймовірність їх виникнення піддається кількісній оцінці);
в умовах невизначеності (коли не можуть бути вирахувані можливі наслідки
рішення або задані їх ймовірності).
Перша ситуація достатньо рідко трапляється. Остання хоча і є досить реальною,
проте дуже важко піддається формалізованому опису. Найбільш поширеною є друга
ситуація, оскільки зі всією впевненістю можна стверджувати, що в економіці
безризикових операцій не існує. Що ж до операцій з цінними паперами, то вони
безумовно є ризиковими.
Найважливішим фактором, що впливає на рівень ризику вкладень в цінні папери, є,
перш за все, очікуваний дохід. Інвестор, вкладаючи свій капітал в цінні папери,
немає гарантії отримання очікуваного доходу і ймовірність неотримання доходу
тим вища, чим менш надійна платоспроможність і фінансова стійкість емітента.
Інвестування у фінансові активи це по суті гра, приймаючи участь в якій, можна
виграти, а можна і програти. Виграш від участі в ній є отримання очікуваного
доходу. При цьому ризик і доходність знаходяться в прямо пропорційній
залежності.
Другим важливим фактором, що впливає на рівень ризику інвестицій у цінні
папери, є час. Фінансисти навіть називають ризик зростаючою функцією часу,
тобто, чим більший період інвестування, тим більший ризик [84,c.148].
Якщо інвестор вкладає кошти на дуже короткий період, такі інвестиції в цінні
папери називають