РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ МОДУСА ДУХОВНОГО В
СУБСТАНЦІЙНОМУ ЗМІСТІ СВІДОМОСТІ
Історія розвитку людства є історією розвитку його духу і свідомості. Однією з
головних умов самозбереження цивілізації на шляху її трансформації є рівень
культури та достовірність усвідомлених знань про спосіб і міру існування
суспільного й індивідуального. В системі цих знань визначну роль відіграє
розуміння сутності людини, “таїна” якої завжди залишалася в центрі уваги
філософії. Процесу саморозвитку і самоздійснення особистості слугують такі
поняття, як становлення цілісної індивідуальної свідомості, об’єктивація
духовності в суб’єктивності, самопізнання і самооцінка в культурі. Силою своєї
творчості і самосвідомості, своєю власною волею людина реалізує себе в процесі
діяльності. Її домінуючою сферою є соціальна активність, самовдосконалення,
самоактуалізація як ціннісно-смислові компоненти єдиного поля нашої свідомості.
В них укорінені вищі мотиви діяльності, духовні ідеали особистості – істина,
добро, краса, свобода.
2.1. Самосвідомість як онтологічний аспект свідомості
Людина творить новий світ буття, культури, унікальний життєвий шлях, творить
себе як індивідуальну істоту в процесі розвитку свідомості. Суспільне буття
альтернативне по своїй внутрішній організації, тому доля вибраних альтернатив,
результати їх реалізації залежать не тільки від активності і можливостей
протидіючих сил, опосередкованих об’єктивними причинами, але й від свідомих
орієнтацій суб’єкта на той чи інший характер і порядок цінностей. Їх розуміння
передбачає залучення об’єктів до смислів людської діяльності.
Відносна самостійність індивідуальної та суспільної свідомості ні в якому
випадку не “нейтралізує” їх залежності від матеріальної практики і взагалі від
матеріально-економічних умов життєдіяльності. Отже, виникає необхідність
подолати подвійне уявлення про альтернативи: або свобода вибору альтернатив є
всього лише ілюзією, а історія зводиться лише до етапів розвитку і реалізації
економічної необхідності, або розвиток суспільства складається із спонтанних
рішень і дій, котрі грунтуються на сваволі суб’єктивно-свідомого вибору.
В силу цього виникає проблема: як зрозуміти в історичному контексті конкретний
характер взаємодії об’єктивних (економічних) каузальних зв’язків з постійно
альтернативними роз’єднаними суб’єктивними (свідомоціннісними, в тому числі й
егоїстично регульованими) цілепокладаннями? Чи можуть взагалі цілепокладання і
рішення про вибір альтернатив утворювати свої власні, а отже, ідеальні,
каузальні зв’язки? Такі припущення спадають на думку, якщо вважати, що інших
зв’язків у світі, крім каузальних, в кінцевому рахунку не існує, а свідомі
цілепокладання здатні їх модифікувати і “приводити в дію”. Тобто визнати, що в
“суспільному бутті будь-яке суще виникає в результаті цілепокладань, остаточні
основи яких з необхідністю володіють ідеальною природою” [165, 388]. У зв’язку
з цим виникає необхідність остаточно подолати не тільки економічний фаталізм та
детермінізм, але й психологічний “альтернативізм”, котрий веде зрештою до
відродження волюнтаризму.
Безперечно, вирішення цих завдань можливе у сфері свідомості як феномену
соціальної дійсності. Визнаючи серед різноманітних характеристик останньої три
найбільш значимих: 1) об’єктивну визначеність; 2) єдність загального,
особливого і одиничного, які забезпечують існування реальних конкретностей; 3)
історизм, підкреслимо, що вони свою онтологічну виявленість знаходять в понятті
“свідомості”. Об’єктивована, з одного боку, в реаліях результатів людської
праці (емпірично-предметної і раціонально-інтелектуальної), в тому, що прийнято
називати матеріальною і духовною культурою людства, вона, з іншого боку,
реалізується у багатьох ледве вловимих, виявлених лише в мінливо-протікаючих
вчинках людей - традиціях, настроях, звичаях, віруваннях, соціальних симпатіях
тощо.
Ми вважаємо, що детермінація свідомої діяльності визначенням К.Маркса: “Спосіб
виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний
процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх
суспільне буття визначає їх свідомість” [183, 7], не повинна мати того
абсолютизованого методологічного принципу, завдяки якому догматизується
розуміння полізмістовної сутності духовно-свідомого. Потрібно виходити з того,
що цей вихідний, логічно первинний постулат філософського матеріалізму ні в
кого не викликає заперечення. Тим більше, він у марксизмі виконує певне
теоретичне призначення. Сучасні гуманістично-культурні інтенції реального буття
людей розкриваються через розуміння того, що свідомість, в значній частині
своїй створена шерегом попередніх поколінь, разом з тим в кожний момент
існування соціуму народжується знову, “на очах”, у потоках думок, вражень,
уявлень, почуттів минулих і сьогоднішніх поколінь. Їх фіксація в нескінченному
ряді духовно-культурних пам’яток (книг, документів, творів мистецтва і т.д.) не
заперечує одночасно рухливості, постійної мінливості абрисів свідомості.
Віддаючи належне попереднім дослідникам проблеми свідомості та її відношенню до
суспільного буття – Б.А.Грушину, Г.Г.Дилигенському, М.В.Дьоміну, В.Ж.Келлє,
М.Л.Ковальзону, А.Н.Леонтьєву, Г.К.Овчиннікову, С.Л.Рубінштейну, А.Г.Спіркіну,
Д.М. Угриновичу, А.К.Улєдову та ін., які здійснили обширні інтерпретації
марксиського розуміння даної проблеми, зазначимо, що їх розробки, в силу
об’єктивних причин, містять немало догматичних підходів, часто відірвані від
реальності ідеологем. Сучасний етап розвитку філософського розуміння складності
взаємодії різних соціальних підсистем і структур функціонуючого суспільства, що
імпліцітно включ
- Київ+380960830922