Розділ 2 Світоглядні орієнтації особистості в умовах соціальної трансформації
2.1. Вплив процесів соціальної трансформації на характер світоглядних установок
людини
Критичні повороти історії, в один із яких ввійшло сучасне посттоталітарне
суспільство, характеризується багатомірністю суперечностей, конфронтацією
соціальних сил, зростаючою інституціалізацією спонтанних людських дій, масовим
залученням людей у процеси радикальних реформ. У такі періоди людина відчуває
мінливість буття, почуває себе в епіцентрі історичних подій, бере під сумнів
звичні оцінки, гостро усвідомлює проблемність свого існування і нестійкість
системи світоглядних орієнтирів. Свідомість напружено шукає відповідь на
питання: "Як це сталося, що думка віддаляється від місць, де вона колись
перебувала... і вважає химерами, невіглаством усе те, що якихось двадцять років
тому покладалося і стверджувалося у ясному просторі пізнання? Якій події або
якому законові підлягають ці зміни, внаслідок яких речі раптово перестають
сприйматися, описуватися, виражатися, характеризуватися і пізнаватися колишнім
способом?"[141, 291]. Різка зміна традиційних об’єктів віри, ідеалів і
цінностей супроводжується загостренням екзистенціальних почуттів: страху,
відчаю, невпевненості тощо.
У перманентному процесі соціального розвитку створюються особливі "вузлові
точки", в яких суспільство шукає нову консолідуючу ідею (релігійну,
національну, класову, екологічну та ін.), яка виступає як оцінний критерій
історичних подій і ситуацій наступного періоду аж до чергової переоцінки всієї
системи колективної взаємодії. Все це дозволяє вести мову про особливі
духовно-моральні ритми історії, періодичні перебудови всього укладу життя, так
чи інакше поєднаних зі змінами у сфері світоглядних орієнтацій окремих людей та
мас.
Сьогодні суспільне буття в країнах пострадянського простору, зокрема в Україні,
має всі ознаки перехідного стану, коли боротьба традиційного та нового,
консерватизму та інноватики набуває спостережуваних конфліктних і відкрито
конфронтаційних форм. Перехідні стани суспільного буття і є власне перехідними
епохами, адже змістом їх є розпад старої та становлення нової системи
світоглядних орієнтацій, їх трансформація.
Поняття "трансформація" відображає певний момент в розвитку сущого, що
характеризується переходом від накопичення певних ознак нового до руйнування
старих засад, становленням якісно нового стану предмета. Трансформація як
момент розвитку предмета відображає перехідний стан від того, чого вже немає,
до того, чого ще немає, але що має чи може бути. Соціальна трансформація – це
період становлення нових соціальних форм, ствердження нових принципів
соціального устрою та виникнення нових соціальних інститутів. Соціальна
трансформація завжди зумовлена соціальними потрясіннями, революціями,
реформаторською діяльністю історичної особи, активністю тих чи інших соціальних
спільнот (нація, клас, народ). Для суспільства період трансформації означає
перервність, відхилення, руйнування існуючої соціальної традиції. На думку
М.Михальченка, "трансформація, зміна, розвиток можуть бути орієнтовані на зміну
реалій в будь-якому напрямку: вперед, назад, вбік, по колу тощо..."
Дослідження, проведені нами в цій галузі, дали неоднозначні результати,
концентрована суть яких виражається низкою тез.
По-перше, сучасне суспільствознавство не виробило специфічної наукової
парадигми, яка б дозволила створити хоча б відкриту (не завершену) теорію
трансформації суспільств. Більшість вчених, що працюють в цій сфері,
обмежуються загальновідомими істинами – всі суспільства трансформуються, можуть
змінюватися досить різко, існують революційні та еволюційні трансформації,
поступальні та повторні, системні і безсистемні тощо.
По-друге, те, що видається за теорію трансформації постсоціалістичних країн на
Заході, це скоріш за все гіпотеза про трансформацію постсоціалістичних держав
до переважно ринкової організації економіки та демократичних політичних
інститутів західного типу.
По-третє, в результаті руйнування частини державних систем культурного та
державного забезпечення мають бути створені нові, що спираються на
муніципальний та приватний інтерес, але регульовані та підтримувані державою:
охорона здоров’я, освіта, пенсійна система, система гарантій по безробіттю.
По-четверте, всі перелічені вище процеси повинні відбуватися одночасно. Основою
такої тези є загальноприйняте в соціології уявлення про системний характер
суспільства і що "зміни в якійсь одній ланці, сегменті суспільства викликають
системно орієнтовані зміни в інших сегментах" [83, 40].
На жаль, ці тези часто не працюють на пострадянському просторі. Наприклад,
реформування економіки не супроводжується демократизацією суспільства, тобто
втрачається демократична сутність процесу трансформації. Далі, економічні та
політичні реформи не вдається синхронізувати, оскільки кожна із цих змін
можлива тільки в тому разі, коли вже відбулася інша зміна, тобто вони
детермінують одна одну і виступають як власні необхідні передумови.
Якщо ж засадничі тези так званої "теорії" трансформації стають умовними, тоді
ця теорія втрачає свої визначальні характеристики, а суспільна трансформація
починає сприйматися як відкритий процес, що розвивається під впливом початкових
базових ситуаційних обставин, цілей та засобів їх досягнення в діяльності
людей. Це саморегульований, самокорекційний процес і він здебільшого
вивільнений від концептуальної заданості результатів, які присутні в проектах
модернізації та реформах.
Боротьба, соціальна невизначеність, багатосцен
- Київ+380960830922