РОЗДІЛ 2
НАУКОВА РОЗРОБКА ПИТАНЬ ІСТОРІЇ
ДОБИ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Інтерес до проблем розвитку української історичної науки викликає зацікавлення
роботою дослідницьких структур – історичних товариств та науковою, суспільною,
викладацькою діяльністю окремих представників історичної науки попередніх
поколінь в Україні. У загальних рисах дослідниками на багатому документальному
матеріалі розкрито як розвиток української історичної науки в цілому, так і
багатогранну діяльність окремих історичних установ та діячів української Кліо.
[148 Колесник М. Історичне товариство Нестора-літописця та його вклад у
розвиток історичної науки в Україні // УІЖ. – 1995. – № 5. – С. 28-37; Колесник
І. Українська історіографія. XVIII – ХХ століття. – К., 2000; Масненко В.
Історична наука та націєтворення в Україні (кінець ХІХ – перша половина ХХ
ст.). – К., 2001 та ін. ] Потребують ретельнішого вивчення питання
функціонування Історичного Товариства Нестора – літописця, зокрема, в галузі
організації творчих пошуків його активних діячів над висвітленням проблем
історичного розвитку Московської держави.
Реалії державного і громадського життя Російської імперії в ХІХ ст. дозволяли
творити прихильникам української писемності, культури, однак їхня творчість
обмежувалася багатьма чинниками. Поширена в той час ідея «великой русской
нации» передбачала злиття в єдину етнографічну цілісність представників всіх
трьох гілок східних слов’ян: росіян, українців, білорусів. Для втілення в життя
цієї концепції залучалася вся державна машина Російської імперії. Учасники
дискусії щодо статусу української мови та культури в російській громадській
думці в цілому і, зокрема, в ІТНЛ – «українофіли» (В.Науменко, К.Михальчук,
В.Антонович і ін.) та представники офіційної ідеології (Т.Флоринський,
О.Соболевський та ін.) – усіма можливими науковими способами намагалися
переконати громадськість у своїй правоті. Перші визнавали за українською мовою
право на наукову розробку, що в свою чергу дозволило б дивитися на все
російське «збоку». Другі ж, навпаки, майбутнє бачили лише в існуванні «великої
російської нації», а єдино можливою науковою мовою вважали загальноросійську
літературну мову, що в свою чергу заперечувало право на існування української
(малоруської) наукової мови та культури: російська історія виступала у них
нерозривною єдністю подій історичного процесу «росіян» (східних слов’ян:
росіян, українців, білорусів).
Ставлення до влади за часів Російської імперії загалом та до її політики у
вирішенні національних потреб визначало позицію вчених, яку вони відстоювали у
своїх працях. Політична реальність за часів радянської влади внесла свої зміни
у ставленні до комплексу питань щодо минулого і майбутнього українського
етнічного типу. Незважаючи на те, що лише невелика кількість членів Товариства
оволоділа марксистською методологією, певний інтерес викликають оригінальні
висновки виявлені в цих працях, деякі з яких визнані вартими, цінними для
історичної науки за радянської доби. Наприклад, положення В.Пархоменка,
висловлені ним з позицій марксизму, про безпідставність норманської теорії.
[149 Базилевич В.М. Историческое Общество Нестора Летописца в 1923 году //
Борьба классов. – 1924. – № 1 – 2. – С. 180; Звідомлення Першого (Історично –
Філологічного) Відділу за 1923 р.: Історичне Товариство Нестора-літописця //
Записки історично-філологічного відділу УАН. – Київ, 1924. – Кн. ХІХ. – С.
348.]
Історія Росії як самостійний об’єкт дослідження не фігурувала у працях вчених
України кінця ХІХ – початку ХХ ст. Російський історичний процес висвітлювався
істориками вищих навчальних закладів та наукових інституцій Південно-Західного
Краю в контексті загальноросійської імперської історії. Праця істориків ІТНЛ,
Київського університету становила складову загальноросійської імперської
історіографії, але не суто російської національної історіографії. На думку
В.Потульницького, всесвітня історія, на відміну від вітчизняної, власне, ніколи
не була українською: в першій половині ХІХ ст. вона постала як частина
російської історії і йшла в одному напрямі з німецькою історичною наукою; з
1870 по 1930 р. вона також разом прямувала з французькою історичною наукою; з
1930 – х рр. вона поступово стала частиною радянської всесвітньої історії. [150
Потульницький В.А. Українська та світова історична наука: Рефлексії на межі
століть // УІЖ. – 2000. – № 4. – С. 31.] Дослідження історії Росії в ІТНЛ
охоплювало період з найдавніших часів до початку ХХ ст. Географічні межі
досліджень за виключенням ряду розвідок М.Оглоблина, Л.Личкова обмежувались
європейською частиною країни. [151 Оглоблин Н.Н. Бунт Томской "литвы" в 1634 г.
// Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца (Далі – ЧИОНЛ). – К., 1894.
- Кн. 8. - Отд. ІІ. – С. 116-126; Личков Л.С. Новые данные по истории заселения
Сибири // ЧИОНЛ. – К., 1895. – Кн. 9. - Отд. ІІ. - С.76-125; його ж. Штрафная
колонизация Сибири // ЧИОНЛ. – К. – 1896. - Кн. 10. - Отд.1. – С. 29-34.]
Перебуваючи в межах російської парадигми всесвітньої історії, вчені Києва,
зокрема, члени ІТНЛ у творчих дискусіях та на університетській кафедрі
наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття намагалися творчо осмислити і
перетворити існуючі схеми російської історії. Видатний український історик та
археолог, член ІТНЛ В.Данилевич [152 Інститут рукопису Національної бібліотеки
України Національної Академії наук Украни (Далі ІР НБУВ). – Ф. 29. (Архів
В.Данилевича) – Спр. 613. – Арк. 1. ] у своїй вступній лекції в Університеті
Св. Володимира від 29 вересня 1907 року «Разделение русской истории на периоды»
розглянувши схеми російської
- Київ+380960830922