РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНТЕГРАТИВНОЇ МОДЕЛІ АДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНИМ
ПРОЦЕСОМ
ТА ТЕХНОЛОГІЯ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ
ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОГО КОМПЛЕКСУ
2.1. Теоретико-методологічні аспекти моделювання адаптивного управління
навчальним процесом
Особливостями сучасної загальної середньої освіти є те, що, по-перше,
реалізація освітніх процесів відбувається в умовах нестабільності, по-друге,
значну роль в освітніх реформах відіграє практика, коли на місцях
відпрацьовуються інноваційні підходи, теорії навчання, методичні системи
відповідно до стратегічних цілей освіти. Теорія відіграє випереджальну роль для
практичного впровадження нових моделей управління навчальним процесом
відповідно до вимог часу. Тому для реформування сучасної освіти важливим є
визначення теоретико-методологічних аспектів, сучасних підходів до управління
педагогічними системами, моделювання гнучкого, оперативного, адаптивного
управління навчальним процесом для практичної реалізації в умовах швидких
змін.
За визначенням психолого-педагогічного словника, моделювання – “це метод
дослідження об’єктів на їх моделях; побудова та вивчення моделей, що реально
існують у природі та суспільстві, предметів, явищ і об’єктів, що конструюються”
[153. С. 224].
В теорії моделювання В.С.Пікельна виділяє моделювання як “процес і метод
пізнання, що дозволяє вивчати деякі загальні закономірності, оскільки модель
надає змогу пояснити накопичені факти навіть тоді, коли ще немає розробленої
теорії” [139. С. 191].
Для моделювання адаптивного управління навчальним процесом необхідно визначити
головні принципи, закономірності, функції, структуру та елементи адаптивного
управління навчальним процесом, спираючись на головні положення теорії
соціального, педагогічного управління, сучасні наукові підходи.
За загальним визначенням управління – це цілеспрямований вплив на систему для
її переведення в якісно новий стан. Відмінною характеристикою адаптивного
управління є визнання пріоритету розвитку об’єкта (суб’єкта) і його здійснення
через процеси самоорганізації, що спрямовуються на досягнення спільної мети,
підвалинами якої є вимоги зовнішнього середовища (людини, організації тощо) і
врахування реальної ситуації [56. C. 155].
Для нашого дослідження набувають вагомості закономірності та принципи
адаптивного управління, визначені Г.В. Єльниковою. Закономірностями адаптивного
управління є:
адаптивне управління завжди продуктивне, якщо управлінський вплив спрямований
на природний шлях розвитку (людини, організації);
ефективність управління завжди підвищується, якщо воно здійснюється з опорою на
самоуправління, коли зовнішні вимоги створюють для людини ситуацію додаткової
орієнтації;
самоуправління неможливе без усвідомлення і забезпечення реалістичної мети
діяльності, яке відбувається тільки на основі аналізу й узгодження власних
спрямувань людини (організації) з вимогами до неї суспільства, держави та
урахуванням реальної ситуації;
узгодження цілей визначає напрям подальшого розвитку, адаптує існування людини
(організації) в реальних умовах, зберігаючи досягнутий рівень розвитку;
* розвиток завжди забезпечується узгодженням взаємодії спрямованих впливів, які
є рушійною силою і мають утворюючу, руйнуючу основу, або представлені
різносполученими співвідношеннями цих основ [56. С. 163].
Принципами адаптивного управління є: принцип пріоритетного визнання розвитку
людини і визначальності природного шляху його здійснення, принцип управління
через самоуправління, принцип резонансу, принцип наскрізно-рівневої адаптації і
діалогічної узгодженості, принцип мотивації; принцип постійного підвищення
компетентності, принцип спрямованої самоорганізації, принцип кооперації,
принцип поточного саморегулювання; принцип спільного прогнозування подальшого
розвитку за аналізом результату [56. С. 164-168].
Функції адаптивного управління мають деяку модифікацію загальних функцій теорії
управління відповідно до його специфіки.
Вітчизняними та зарубіжними вченими використовуються різні підходи до
класифікації функцій управління в педагогічних системах. Розглядаючи загальні
функції управління, можна виділити такі:
* за А.Файолем [197] - планування, організація, розпорядження, координація та
контроль;
* за Б.А.Гаєвським [33] - прогнозування, програмування, планування,
регулювання, координація, контроль;
* за М.М.Поташником, Є.А.Ямбургом [190, 224]- планування, організація,
керівництво, контроль;
* Ю.К.Конаржевський привносить до визначення загальних функцій управління таку
самостійну функцію, як педагогічний аналіз, такої ж думки дотримуються вчені
В.І. Бондар, В.С. Пікельна [80, 25, 138,139];
* при розгляді педагогічного управління Ю.В. Васильєв [29] виділяє функцію
активізації (планування, організація, координація, активізація, контроль);
* досліджуючи функції соціального управління, Г.В. Щокін [216-218] додає до
функцій планування, організації, координації та контролю функцію стимулювання;
* В.А.Якунін [223] розглядає навчання як процес управління, яке має самостійні,
але взаємопов’язані функції - формування цілей, збір інформації, прогнозування,
прийняття рішень, організацію, виконання, контроль та оцінку результатів;
виокремлює такі функції, як комунікація та корекція;
* вчені М.Альберт, М.Х.Мескон, Ф.Хедоурі задали ще один напрямок розгляду
управлінських функцій - це включення мотивації як методу конкретного
управлінського впливу суб’єкта управління на об’єкт управління. Цю функцію до
загальних включають учені Ф.І. Хміль [204], П.І. Третяков [189];
* Г.В. Єльникова [56] визначає такі загальні функції адаптивного управління:
цілевстановлення, мо
- Київ+380960830922