РОЗДІЛ 2
НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧЕНИХ СЛОБОЖАНЩИНИ
(КІНЕЦЬ XIX – ПОЧАТОК ХХ СТ.)
У розділі, на основі узагальнення історико-педагогічних джерел виділено і
схарактеризовано основні напрямки формування та реалізації
професійно-педагогічної компетентності вчених Слобожанщини досліджуваного
періоду у науково-дослідній, навчально-методичній та просвітницькій діяльності;
визначено перспективи впровадження прогресивних ідей вчених Слобожанщини щодо
формування професіоналізму викладацьких кадрів у практику сучасних вищих
навчальних закладів.
Дослідження науковцями актуальних проблем організації освіти на Слобожанщині
Вивчення становлення і розвитку освіти в різні історичні періоди в різних
суспільно-економічних умовах є однією з центральних і актуальних проблем
педагогічної науки. Як відомо, процес розвитку історії освіти в Україні пройшов
кілька етапів, кожний з яких вносив істотні зміни в характер підходів до
розкриття наукового матеріалу, в загальний вигляд історико-педагогічного
дослідження.
У дореволюційній історіографії означеного періоду ми можемо виділити кілька
груп досліджень, що з різних сторін розкривали проблеми становлення та розвитку
різних типів навчальних закладів. Так, офіційна історіографія, описувала
загальний стан народної освіти в період, що вивчається, діяльність урядових
установ у галузі становлення та розвитку системи освіти. Як правило, ця
література відмічена державницьким підходом до проблеми.
Як свідчить проведене дослідження, одними з перших до проблеми організації та
розвитку освіти в Російській імперії XIX ст. звернулися І.Альошинцев та Г.Шмідт
[4, 389]. Їх дослідження були присвячені становленню системи середньої освіти в
імперії, а саме: подавався загальний нарис цього процесу, підкреслювалась роль
царського уряду та дворянства в ньому. Кращими з узагальнюючих робіт такого ж
плану були праці С.Рождественського, Г.Фальборка, В.Чарнолуського,
А.Знаменського [6; 132; 228; 283; 284; 368; 384]. У цих творах та в ряді
відомчих історико-педагогічних оглядів, що були присвячені діяльності
Міністерства народної освіти, відомства установ імператриці Марії, відомства
шляхів сполучення надавалось офіційне трактування історії школи та шкільної
політики уряду, чиновників від освіти.
Другу групу джерел представляли дослідження, що були присвячені історії
становлення та розвитку органів місцевого самоврядування та їх ролі у розвитку
народної освіти. Ці дослідження мали поміркований характер, наголошували на
ролі громадськості в освітніх процесах. Вивченню створення та розвитку земств і
міських дум взагалі і, зокрема, їх діяльності в процесі заснування мережі
освітніх закладів, присвячено праці Я.Абрамова, Б.Веселовського, Б.Грінченка,
Д.Максименка, О.Русова, В.Чарнолуського, І.Фесенка [1; 66; 205; 291; 369]. Їхні
праці містили багатий фактичний та статистичний матеріал, але мали більш
описовий, інформативний, ніж аналітичний характер. Для нас вони цікаві
насамперед тим, що тут містяться матеріали щодо історії створення та діяльності
земств та міських дум Харківської губернії.
Третю групу досліджень становила історико-педагогічна література, в якій багато
уваги приділялось змісту і меті освіти, йшла мова про загальний стан
педагогічної науки, піднімались питання про підготовку педагогічних кадрів для
початкової та середньої школи. Більша частина цієї літератури відмічена
критичним підходом до проблем освіти. Перші спроби осмислення тенденцій
розвитку шкільної та педагогічної освіти, методів та засобів навчання і
виховання й педагогічної науки в цілому були зроблені відомими вченими та
громадськими діячами: Г.Генкелем, М.Демковим, С.Золотарьовим, П.Каптеревим,
О.Мусіним-Пушкіним, М.Пироговим, К.Ушинським та ін. [64; 65; 91; 133; 151; 225;
261; 367]. На думку цих діячів освіти, процес розвитку останньої був складним і
суперечливим. В основі його лежала поляризація інтересів уряду, бюрократичної
системи та народних мас, що мали великий потяг до освіти. В їхніх працях
критично аналізувалась державна політика в галузі освіти. Дехто з дослідників
пов’язував подальший розвиток та вдосконалення системи освіти з урядовими
заходами, дехто - з діяльністю прогресивної спільноти. Більшість наголошувала
на деструктивній ролі державної бюрократії в галузі розвитку освітніх систем
тогочасного суспільства. Свої надії на удосконалення системи освіти відомі
педагоги та вчені пов’язували з суспільними організаціями, зі створеними в
результаті реформ 60-их років XIX століття демократичними інституціями -
земствами та міськими думами, з приватною благочинністю. Твори цих педагогів та
вчених важливі також тим, що являли собою відображення поглядів сучасників на
зміст і форми освіти.
Всі вищеназвані групи досліджень розкривали проблеми розвитку та становище
системи освіти у межах всієї Російської імперії, але лишали поза увагою стан
освіти та педагогічної думки неросійських народів, зокрема українського. Якщо
ми і знаходимо в них відомості про Харківську губернію, то це поодинокі
посилання.
У ході наукового пошуку було встановлено, що розробка проблеми становлення і
розвитку освітніх систем на Слобожанщині розпочалася з середини XIX століття.
На перший план тут виходять праці харківських педагогів та вчених другої
половини XIX ст., зокрема М.Лавровського, П.Тимошенка, М.Знаменського,
С.Миропольського [133; 184; 185; 186; 221; 323; 326; 355], в яких розкривались
питання щодо створення та діяльності окремих навчальних закладів; статті, де
аналізувались зміст, мета та результати початкової та гімназичної освіти. А
- Київ+380960830922