Розділ 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ УЧБОВИХ КОНФЛІКТІВ
2.1. Психологічний аналіз типів і причин учбових конфліктів
Конфлікти, як зазначалося, охоплюють практично всі аспекти буття як
особистості, так і різноманітних спільнот, причому різні науки, предметом яких
є конфлікти, висувають на передній план специфічні проблеми, спільними для яких
є лише наявність протиріч, зумовлених найрізноманітнішими причинами. Це
стосується не лише різних наук, а й окремих галузей однієї науки. Так, типи і
причини виникнення конфліктів в інженерній психології значно відрізняються від
тих, що розглядаються в соціальній або медичній психології і т.д.
На сьогодні, як відомо, відсутня класифікація типів і причин виникнення
конфліктів і до того ж при експериментальному їх дослідженні часто виникають
труднощі: адже справжня причина конфлікту у більшості випадків не лежить на
поверхні, причому учасники конфлікту не тільки часто приховують справжню його
причину, а й навіть не усвідомлюють її. Тому ми, не претендуючи на повну
картину цих причин, викладемо ті з них, які були виявлені у нашому дослідженні,
зіставляючи їх з описаними іншими авторами.
Учбові конфлікти, тобто конфлікти, що виникають між учнями (студентами) в
процесі спільної учбової діяльності, належать до внутрігрупових конфліктів. Ці
конфлікти випадають із найбільш поширеної класифікації конфліктів, одна з ліній
якої визначає кількість суб’єктів, що включається в конфлікт.
Внутрігруповий конфлікт – це, по суті, конфлікт колективного суб’єкта. Але це,
на нашу думку, не дає підстав для того, щоб вважати такі конфлікти внутрішніми.
У зв’язку з цим слід зазначити, що є істотна відмінність у тлумаченні поняття
«внутрі» в буденній свідомості, що виявляється у побутовій лексиці, і в
психології. Так, наприклад, ми вживаємо словосполучення сімейний конфлікт і
внутрісімейний як тотожні. Конфлікти в межах політичної партії називаємо
внутріпартійними. Однак це не дає підстави для тлумачення цих конфліктів як
внутрішніх. Інакше практично всі конфлікти можна вважати внутрішніми, оскільки
будь-яке угрупування можна розглядати як підгрупу іншої спільноти. Малі групи
учнів (студентів) можна вважати частиною (підгрупою) більш широкого угрупування
– класу (академічної групи). Останній – частиною школи (інституту) і т.ін.
Ми вважаємо, що внутрішніми є лише конфлікти особистісні (внутріособистісні),
де обидві сторони представляє одна особистість, тобто інтраперсональні.
Найбільш істотною особливістю внутрігрупових конфліктів є те, що це конфлікти,
учасниками яких є члени малої групи, що функціонує в якості колективного
суб’єкта групової діяльності. Остання ознака – мала група має істотне значення:
конфлікт між членами формальної групи, тобто групи, яка об’єднує людей за
будь-якою ознакою, наприклад, за соціальним статусом чи певною професією, не
можна вважати внутрігруповим. Так, не можна вважати внутрігруповим конфлікт між
двома членами формальної групи утвореної на тій підставі, що вони є учнями
(причому для об’єднання їх у формальну групу не має значення навіть те, чи
знайомі вони, чи ні).
Конфлікти між кількома особами звичайно позначають терміном міжособистісний,
ототожнюючи його з терміном інтерперсональний, причому перший з цих термінів є
значно більш поширеним. Це можна пояснити певною традицією, що йде від
мотиваційного підходу до тлумачення конфлікту.
Розширення кола явищ, що їх відносять до конфліктів, виділення як окремого виду
когнітивного конфлікту, ставить під сумнів доцільність позначення останніх як
міжособистісних конфліктів, тому ми вважаємо за доцільне розмежування
тлумачення цього терміну. У широкому значенні слова можна, з деякими
оговірками, вживати термін міжособистісний у значенні міжособовий. У вузькому
значенні термін міжособистісний конфлікт охоплює лише ті конфлікти, де предмет
конфлікту – протиріччя між його учасниками, пов’язані з якостями і
властивостями їхніх особистостей. В деяких випадках розмежування
міжособистісного і міжособового конфлікту виявляються дуже виразно. Наприклад,
конфлікт, що зумовлений невідповідностями у темпі виконання певних операцій,
навряд чи доцільно вважати міжособистісним.
Однак у багатьох випадках межу між ними встановити досить важко. Так,
наприклад, конфлікти, що виникли внаслідок несумісності індивідуального стилю
розв’язання учбових (за своєю природою когнітивних) задач можна вважати як
міжособистісними (причини їх можна тлумачити як несумісність в інтелектуальному
складнику особистості), так і міжособовими, оскільки вони мають, так би мовити,
академічний характер і не спрямовані безпосередньо на особистість учасника
конфлікту.
У міжособистісних конфліктах необхідно передусім виокремити реалістичні і
нереалістичні конфлікти. Останні можна розподілити на дві групи. До першої
входять конфлікти, в основі яких лежить хибне уявлення однієї чи двох сторін
про ситуацію, що склалася, яка об"єктивно не є конфліктною, але принаймні
однією із сторін сприймається як конфліктна. Цей нереалістичний конфлікт є
ситуаційним, оскільки він виявився у процесі спільної діяльності.
До другої групи відносимо так звані позаситуаційні нереалістичні конфлікти.
Вони позаситуаційні, оскільки їх причини не пов"язані безпосередньо із
ситуацією спільної діяльності. Можна виділити дві основні причини
позаситуаційних нереалістичних конфліктів. Інколи такі конфлікти зумовлені
характером міжособистісних взаємин, що склалися в учнів (студентів) ще до
об’єднання в малу групу і до здійснення спільної учбової діяльності. За цих
умов через погані, недоброзичливі взаємини між учнями (студентами) конфлікт
може спалахнути в будь-яку мить і
- Київ+380960830922