РОЗДІЛ II.
ДЕПОРТАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ ПОДІЛЛЯ НАЦИСТСЬКИМИ ЗАГАРБНИКАМИ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ
ВІЙНИ
2.1. Діяльність німецької окупаційної адміністрації по підготовці депортації
населення в Третій рейх
Нацистські загарбники, віроломно напавши на Радянський Союз, розрахову-вали на
легку перемогу. Найголовнішими своїми завданнями вбачали знищення Ра-дянського
Союзу як держави, ліквідацію існуючого в ній суспільно-політичного ус-трою,
тотальне пограбування і економічне освоєння завойованих територій.
Причому економічним питанням надавали не меншого значення, аніж
вій-ськово-політичним. З опублікованого 13 лютого 1941 року відомством
оборонної промисловості Німеччини під грифами “Важливо!”, “Тільки для офіцерів”
докумен-ту “Економічні наслідки операції на Сході” [60, 31] видно, що, в першу
чергу, за-гарбники мали намір поживитися українським і поволзьким хлібом,
середньоазіат-ською бавовною, середньоросійськими коноплями та льоном,
карпатським і північ-норосійським лісом, бакинською нафтою, донецьким вугіллям,
криворізькою заліз-ною рудою та марганцем, кольськими нефеліном, нікелем,
фосфатами, сибірським цинком, родовищами вольфраму, міді, платини та інших
кольорових металів, на яких у Німеччині відчувався помітний дефіцит.
Залучення ж цивільного населення із захоплених територій для робіт у рейху не
передбачалось. Про це не обумовлено жодним словом ні в згадуваному вище
до-кументі, ні в так званій “Зеленій папці”, зокрема, секретній інструкції
“Завдання і організація економіки в окупованих східних областях” [100, 30 -
34], виданій Вер-ховним командуванням збройних сил Німеччини на початку червня
1941 р., хоч по-треба у робочій силі гостро відчувалася ще до розв'язання
агресії. Різке збільшення чисельності вермахту призвело до суттєвого скорочення
робочих рук у рейху.
Прагнучи не допустити серйозного провалу в економіці, котрій належало
за-безпечити усі мілітаристські потреби на майбутньому Східному фронті,
правителі Німеччини вжили драконівських заходів. Частково ліквідація нестачі
працюючих покладалась на використання так званих «сільських помічників» –
узаконене відпра-цювання в селі протягом року випускників середніх шкіл та
гімназій, мобілізації на посівну та жнива навіть учнів молодших класів. Проте
основний тягар мав лягти на трудові ресурси окупованих європейських країн. Так,
до травня 1941 р. до рейху бу-ло вивезено близько трьох мільйонів іноземних
робітників [101, 189]. Однак у тому ж місяці гітлерівський режим, який
готувався напасти на СРСР, мобілізував в армію ще близько двох мільйонів
німців, у тому числі 679 тис. робітників галузей промис-ловості [48, 64].
Щоб вийти із становища, ще в серпні 1941 р. Верховне командування зброй-них сил
Німеччини, зважаючи на перемоги на Сході, обговорювало питання навіть про
розформування майже 50-и дивізій (а це близько 300 тис. чол.) і направлення їх
особового складу в рейх для роботи на військових заводах [60, 37]. Щоправда,
пози-тивного рішення так і не було прийнято.
Комплекс проблем могла зняти тільки перемога, в якій ніхто не сумнівався, або ж
відмова від нападу на СРСР, що було уже нереальним. Невипадково за п’ять днів
до початку війни міністр пропаганди нацистського рейху Й. Геббельс записав у
своєму щоденнику:
“Ми повинні напасти на Росію і для того, щоб вивільнити наших солдатів.
Не-розгромлена Росія заставляє нас постійно тримати 150 дивізій, солдати яких
термі-ново потрібні нам для військової економіки… В нас є і сировина, і машини
для три-змінної роботи, але не вистачає людей…” [60, 37].
Отже, проблема залишалась невирішеною.
Та, незважаючи на це, робочу силу в загарбаних “східних районах” окупанти
планували використати лише по завершенню свого збройного нападу. Причому вона
повинна була працювати на розвиток і процвітання Третього рейху безпосередньо
на місці, і то лише у розмірах, конкретно необхідних для цього [100, 34].
Перевозити ж мільйони “примітивних слов’ян” для їх використання в самій
Німеччині вважало-ся економічно невигідним та й небезпечним з політичних
міркувань, оскільки вони майже поголовно були “заражені”
більшовицько-комуністичною ідеологією.
Тому решта “зайвих людей” підлягала фізичному знищенню або ж, будучи на-сильно
витісненою з рідних місць, мала шукати порятунку десь у необжитих сибір-ських
глухоманях – носіям "вищої (арійської) раси” потрібен був життєвий простір!
Гітлер навіть не приховував, що для цього доведеться “знищити мільйони
неповно-цінної раси” [102, 130].
Однак бліцкріг, на який розраховували гітлерівські генерали, зазнавав краху,
війна набувала затяжного характеру, потребувала солдатського поповнення. Тому
військовослужбовцями після чергових мобілізацій ставали все нові й нові
німецькі робітники, працівники інших сфер господарського комплексу рейху.
У той же час не могли обходитися без робочої сили, дефіцит якої загрозливо
зростав, німецькі монополії та концерни (Мансфельда, Круппа, Цейса, Фліка,
Герін-га, Маннесмана, Хьоша, Кльокнера, Бюхера, Рехлінга, Феглера та ін.).
Як відзначав німецький дослідник Н. Мюллер, великі втрати вермахту вже в перші
місяці агресивної війни проти СРСР і різко зрослі вимоги до військової
промисловості надзвичайно швидко загострили становище. В т. ч. з робочою силою.
Міністерство озброєнь, наприклад, доповідало вищому керівництву рейху, що для
виправлення дисбалансу в робочій силі в тій же військовій промисловості
терміново потрібні 800 тис. чол. Але події на фронті диктували свої умови: саме
“…із про-мисловості… потрібно [було] взяти нові сотні тисяч робітників, щоб
бодай якось за-довольнити існуючі потреби вермахту…” [10, 163].
Осно
- Київ+380960830922